Розділ 29

— Єн мені дуже шкода, але відпустити месу Ноаріс я не можу. - Голос Гарді висмикнув мене з заціпеніння.

 Я стиснулася ще сильніше, подумки уявляючи масштаби побоїща, коли Єн «виводитиме» мене з Вежі. Мені стало шкода Вежу. 

– Ні. - Метр-директор був, як завжди, стислий. 

- Якщо припущення Мелфі вірні, то меса Ноаріс не просто феномен, - продовжував умовляння Гарді, мабуть, теж побоюючись за Вежу. – Вона несе небезпеку для цього світу. 

– Я повторюю – ні. 

- Наполегливість - це чудово, але впертість не робить вам честі, - гаркнув метр Гарді.

 Чоловіки продовжували свердлити один одного злими поглядами. У темних кутах хихикали і шепотілися тіні, шаруділи, шкрябалися, скиглили, як пси, що стримуються. На моїх очах по стіні кабінету бігла паморозь, покриваючи персикові шпалери тонким шаром крижаного візерунка. 

Метр Гарді теж був розлючений. Чи це Мелфі? Я насилу розуміла, де чия магія дається взнаки, але те, що зараз станеться побоїще, мені було абсолютно ясно.

 - Єн, можливо, мені справді варто залишитися в Вежі? - Обережно уточнила я, беручи начальство за руку. 

– Не варто. - Начальство було злим і рішучим. 

Обстановка продовжувала розпалюватися, повітря ісертло, але впевнено закипало. І вибух загального обурення був близько, коли Хейл згладив ситуацію у властивій йому манері.

 - Єн, ти ж можеш залишитися тут із месою. У Вежі повно кімнат для проживання. Буде вам відпустка. 

Мені здалося, що Гарді був готовий аплодувати стоячи тролю. Мені ця ідея також сподобалася. Єн? Він продовжував зображати статую, горду і сповнену рішучості. 

- І метр Мелфі навіть близько не підійде до меси без вашої згоди. - Гарді щосили кував залізо, боячись згаяти момент.

 Ми всі завмерли, чекаючи на відповідь метра Леграна. Метр-директор замислився. 

*** 

– І ось так. І ще ось тут. - Мелфі скакав навколо мене з якимись приладами. 

Ми перебували в лабораторії Вежі, піти в яку я погодилася добровільно. По-перше, мене саму цікавило, що скаже вчений про мою силу, а по-друге, скиглення Мелфі сиділо у мене вже в печінках. Вчений зітхав і клянчив, обіцяючи провести лише легку перевірку, присягнув, що мені нічого не загрожує. 

Єн похмуро глянув на мене, кивнув і пішов за Мелфі. І ось тепер ми у лабораторії. Навколо нас весь час щось булькало і шипіло. Клацало і дзвеніло. На полицях стояли заспиртовані звірі та істоти Таємного світу, в кутку височив скелет єдинорога, що тупо дивився на мене порожніми очницями черепа. Я дивилася на нього зі смутком. Цікаво, єдинороги ще існують чи цей суповий набір останній із виду? Мда.

 А Мелфі і справді трохи псих і садист. Єн сидів у кріслі біля вікна і не миготливо стежив за вченим, я ж стояла на якомусь постаменті, розставивши руки в сторони, і намагалася не сміятися. А привід був. Мелфі нарізав навколо мене кола, як сетер навколо коня, вирішуючи, за яку ногу того цапнути, але розуміючи, що подібна витівка може коштувати йому життя. Ось так і професор весь час оглядався на Леграна, втягував голову в плечі і знову починав щось бурмотити і розмотувати дроти. Я відчувала себе мухою в павукових силах і мала б випробувати страх, але підбадьорювало похмуре начальство, яке сиділо в кріслі. 

– О! Які барви, які імпульси! - кудахтав Мелфі.

 Він відійшов від мого п'єдесталу до стіни, з якої стирчала дивного вигляду ручка. Мелфі почав крутити її, і повітря навколо моєї фігури загуло. З нізвідки почали проступати лінії, що утворили навколо мене півсферу з мерехтливих, тонких, як нитки, променів. Сфера гула все сильніше, повітря розжарювалося і іскрило, лінії міняли кольори, розфарбовуючись усіма фарбами веселки. Це було чудово, ніби дивитися на світ крізь райдужну бульбашку. 

– Це унікально! - бурмотів Мелфі, знову підходячи до мене.

Черговий прилад направили в мій бік. Дивна рогата «коробочка» з лампочками почала блимати, пирхати і пихкати, поки остаточно не розлютилася, видавши наостанок жалібне виття. А потім знову пирхнула і почала диміти. Мелфі вилаявся і відкинув зіпсований апарат.

 - Метре Легран, я б попросив вас приглушити охоронні чари хоча б наполовину. - Мелфі невдоволено скривився і потопав ритися в закутках комори, стогнучи звідти. - Це ж нестерпно, ваш магічний бар'єр глушить апаратуру. Я не можу зробити потрібних розрахунків. 

- Робіть їх по-старому, - пирхнув Єн. - Я і так пішов вам назустріч, дозволивши все це неподобство. Чари я не заглушу. 

– Але вони порушують перебіг експерименту! - відгукнулися з комори, перекрикуючи гуркіт коробок.

 – Радійте, що цей експеримент взагалі є! - гаркнув Легран. – І все завдяки жалості меси. Скажіть їй спасибі. 

У мій бік була надіслана найніжніша інтерпретація фірмового оскалу метра-директора. Я у відповідь надіслала йому повітряний поцілунок. 

– Дякую! - Мелфі вискочив на світ, тримаючи в руках ще якийсь апарат і моток дротів. А я продовжувала милуватися освітленням, що огорнуло мене, воно змішувалося з моїм власним, кружляло навколо, протуберанцями вистрілюючи в сторони. Це було чарівно, казково, неймовірно. Світ повільно розчинився у райдужному світінні. 

А я вже стояла посеред нічного пляжу. Місяць, як величезна срібна монета, завис над бушуючим морем, білі баранчики хвиль мчали по темній гладіні, налітали на каміння і розліталися навколо солоними бризками. Вітер тріпав волосся і поділ легкої сукні, цикади співали далеко в степу. Моє серце шалено билося в грудях, ударялося об ребра. – Ось ти де! – Теплі долоні лягли на плечі, сильне тіло пригорнулося ззаду. – Знайшлася. 

- Я і не ховалася, - притискаючись до коханого вже, озвалася я. 

Я була щаслива поряд із ним. Не було почуття порожнечі, що ниє в грудях. Не було самотності, не було колишньої гіркоти. Я була закохана та кохана. 

– Ребекка. - Шепіт над вухом і торкання теплих губ до шкіри. - Моя дорога Ребекка.