Розділ 28

У кабінеті метра Гарді нас уже чекали. Якийсь скуйовджений чоловік з щоками, що роздуваються від гніву, і багряним обличчям і спокійний і умиротворений метр Лазарус. Підозрюю, що саме телепат став причиною злості невідомого метра. А точніше, його поблажлива добродушність та цілковита байдужість до емоцій співрозмовника. Метр Лазарус на нашу появу відреагував спокійно, лише поплескав долонею по сидінню стільця праворуч від себе. На це місце Єн мене і встромив, прикривши «правий фронт» своєю потужною фігурою. Хейл сів ліворуч від Лазаруса, метр Гарді мовчки пройшов на своє місце. Майн тихенько примостився на крайній стілець навпроти, нервово смикаючи манжет сорочки. І тиша обрушилася на наші веселі збори. Усі мовчали, усі думали про своє. Єн злісно сопів праворуч від мене, Лазарус підбадьорливо накрив мої заледенілі пальці своєю долонею. Приємно мати справу з телепатом, хоч би який вигляд я на себе напускала, старий точно знав, що в душі я на межі непритомності.

 - Чудово! - Видихнув той самий щекастий чоловік, уважно мене розглядаючи. 

Я для вірності притулилася до плеча Єна, готова, якщо треба, триматися за начальство, як за останню соломинку у боротьбі за життя. Вас колись розглядали з блискучими від азарту очима? А потирали руки, продовжуючи ялозити поглядом по вас? Ось, і до хтивості чи хвилювання це все не мало стосунку. 

- І що ви скажете на це, метре Мелфі? – стомлено уточнив Гарді. 

– Що? Та це феноменально! Вона чудова! – знову багряніючи, видихнув чоловік. – Така чиста, яскрава, різноманітна! Це найчистіше захоплення!

 - Це він про твою ауру, не спокушайся, - шепнув мені на вухо Єн. 

– Так! - охоче підтвердив метр Мелфі, не зводячи з мене захопленого погляду. – Цей феномен треба вивчити! Це тема для докторської, а може й для вищої наукової премії! І мені цікаво, чому ви приховували це диво, метре Легране?

 - Саме тому й приховав, знаючи вас як психа і садиста, - крізь зуби процідив метр-директор і обдарував Мелфі важким, як пудова гиря, поглядом. 

– Я вчений! – ображено вигукнув опонент. 

– Не бачу різниці, – холодно озвався Єн. 

У повітрі виразно запахло бійкою. Ні, ніхто не шпурлявся склянками чи предметами меблів, але я шкірою відчувала, як наелектризувалося повітря. Метр Мелфі взявся «сяяти» дивним бірюзовим свіченням, за спиною Єна закопошилися тіні, що мовчали досі.

 - А хто стверджує, що дані про месу Ноаріс приховувались? - Замислено уточнив Лазарус. - Метр Легран звітував переді мною про всі звершення меси, просив поради, консультувався. Я вирішив, що спокій та звичний ритм життя піде дівчинці на користь. Я помилився?

 Покриті більмами очі старого жалісно округлилися, обличчя стало розсіяним і стривоженим, і ось цю всю композицію метр Лазарус охоче розгорнув до Гарді. Сама стара невинність і поважність. Ну, як такого звинувачувати? 

- Метр, у наївного старого грайте з молоддю, я пам'ятаю вас ще в самому розквіті років, - не піддався на провокацію Гарді. 

- Так, забув, - знизав плечима Лазарус і посміхнувся. 

- І ви продовжуєте цим користуватися, порушуючи статут, - виразніше гаркнув Гарді.

 – Де я що порушив? – І метр Лазарус змахнув у повітрі рукою. 

На полірованій поверхні столу з'явилася важка папка з паперами. 

– Усі звіти записані та синхронізовані, згідно зі статутом. Варто тільки запитати. 

– Старий ти лис… 

- Жаль стало дівчинку, їй і так дісталося, - знову зітхнув Лазарус, зображуючи старість. - І вона нічого не зробила, щоб викликати хвилювання. 

Поки Лазарус сліпо витріщався в стіну, а метр Гарді мовчки давився лайками, що розпирали його зсередини, метр Мелфі вже підібрався до папки і навіть витяг з неї пару листків, списаних дрібним, корявим почерком.

 – Святі небеса! - вереск ученого рознісся по залі, подібно до звуку вибуху. – Вона ще й двоєдушець? 

Моє серце з горла впало в п'яти і залягло там у глибокій засідці. Я розгублено поглянула на Єна. Мовчить, сопить, не намагається вбити Лазаруса. Погляд на Лазаруса – мовчить, усміхається, не намагається виправдатись. Отже, поки я корчилася в муках і шукала свої приховані внутрішні резерви, хтось щось дізнався і вирішив розповісти про мої таємниці світу. Чоловіки, як я «люблю» їхнє бажання вирішувати все за інших. 

- І багато ще таємниць, про які ми не знаємо, Лазарусе? - Голос Гарді звучав глухо і втомлено. 

- Скажу відразу, особливості меси - це не те, про що зараз варто говорити, - сказав телепат і знову змахнув рукою. 

Цього разу ще одна папка матеріалізувалася вже поряд із Гарді. Тоненька, всього парочка листочків. Метр папери взяв, перегорнув, вчитався. 

— Ми могли б допитати дух, вивчити докладніше цю аномалію, — торохтів Мелфі, гортаючи папку з моїм досьє. - Меса, ви знахідка для науки. 

- А вам доводилося допитувати духів раніше? - З надією запитала я. 

– О так! - вигукнув метр, зводячи на мене блискучі від азарту очі. - Я вивчив цю процедуру назубок! Це не так складно. 

- А без побічних ефектів у вигляді божевілля та летального результату? – обіймаючи мене, уточнив Єн. 

Метр зблід. Знов надув свої неосяжні щоки. Відкрив було рота, щоб висловити своє ставлення до хамства Єна, але його наміри припинив Гарді. 

- Метр Легран, невблаганна примара і старий жетон адепта мороку ще не доказ відродження стародавнього культу, - ще раз перечитуючи записи, промовив метр. 

– Але меса Ноаріс неодноразово зазнавала нападів невідомого темного, – сухо повідомив Лазарус. 

— Якщо ви так переживаєте за месу, то ми можемо запропонувати їй укриття в стінах Вежі, — охоче вклинився Мелфі. – Ми можемо забезпечити месі надійний захист! 

Я відчула, як напружився Єн, його холодний погляд вп'явся в вченого, що пирхав від захоплення. Мелфі запідозрив щось недобре і перестав випромінювати нестримну радість. 

- Це ви зараз мені заявляєте? - прогарчав Легран, голосом обіцяючи товстунові болісну загибель. – Я вже раз довірив життя рідних служителям Вежі.