Розділ 26

«Шмяк» – і відбиток печатки залишився ще на одному документі, а метр–директор потягнувся за наступним. Я покірно складала папери до папки. Дуже покірно. Навіть намагалася не дихати. Але не допомогло. 

- Ліарель ... - Голос Єна нічого хорошого мені не віщував. - Ти знову за своє? Я не підпишу. 

Я підняла на Єна повний обурення погляд. Мій обман розкритий, метр-директор все ж таки перечитував всю подану на підпис документацію. Шкода. А я так сподівалася. Начальство гнівно дивилося на мене, стискаючи в руці просунуту мною пропозицію. Он який. Схоже, зайнятися роботою в очікуванні новин від Хейла було поганою ідеєю. Але до вивчення книг метр мене не допустив, сам замкнувся з ними на всю ніч, а від випитого чаю я відчувала себе заварним чайничком. Тільки штовхни - і з носика поллється. Одним словом, чай у мене більше не ліз. Довелося шукати загального заняття. А справи не чекають, канікули закінчуються. 

– Але чому? - Я з люттю жбурнула папку на стіл, чай у шлунку неприємно булькнув. - Уяви, як мило це буде. Дітям сподобається. 

– Мені не подобається. – І моя улюблена скалка відкинула заяву. – Ні. 

– А якщо подумати? - Млосно промовила я, повертаючись до метра обличчям. 

Так як я стояла поряд з метром-директором, що сидів за столом, мені нічого не варто було дивитися на нього зверху вниз. Млосно і пристрасно. А що? Кохання не привід забувати свої ідеї та прагнення. Хвала небу, наше ранкове «засідання» проходило у директорському кабінеті у флігелі, і в методах досягнення цілей я не була обмежена. На жаль, в присутності Стефана тиснути на Єна було складніше. Хоча про що я? Метр же непробивний зануда!

 – Ні. - Метр був непохитний. 

От! Я ж казала. Але останнім часом у мене в суперечках із начальством з'явився ще один важіль тиску. Грунтовний такий… І я присіла на край столу, трохи відхилившись назад. Метр замислився, вивчаючи мою спокусливу і перспективну позу. А що нам заважає поєднати приємне із корисним? Обом приємно, а мені ще й для справи корисно.

 - Сонечко моє жовтооке. – Начальство на провокацію піддаватися не поспішало. - Те, що я відчуваю до тебе ніжні почуття, ще не привід користуватися становищем. Ще й так нахабно…

 І мою заяву з чарівною посмішкою шльопнули штампом «відмовити». Я зло простежила за цими маніпуляціями. Глибоко вдихнула, придушуючи гнівну тираду, що вже назріла у мозку. Ні. Скандал не вихід, у Єна непробивна броня проти скандалів. Перевірено. Випробовано сотні різних тактик. Марно. Тільки ласкою. Раніше, на жаль, мені цей спосіб доступний не був, але тепер я ним скористаюся на всю котушку. 

– Єн. Ти не правий. - Я подалася вперед і поклала руки метра на плечі. - Подумай, як буде здорово, якщо діти зможуть розважитись після уроків.

 - Не спрацює, - дивлячись мені в очі, спокійно промовив Єн. - Але ти продовжуй, мені подобається твоя відданість ідеям. І методи подобаються. Бачиш, який я поступливий. 

І вишкірився, демонструючи звичну для метра «поступливість». Я рипнула зубами і спробувала вбити метра за допомогою удушення. На жаль, пальці на шиї метра не зімкнулися. Зате метр давився від сміху, поки я хрипіла і намагалася вчинити смертний гріх. Мої муки перервали, заломивши руки за спину і остаточно притиснувши до столу. Метр, сміючись, підвівся, нависнувши над поваленим замом. На жаль, поки що на мені одяг, переламати опір Єна неможливо. Та й без одягу важко вдається. 

- Не буди в мені звіра, - схиляючись до мого вуха, шепнув Єн. 

- А що, він може виявитися зговірливішим? - Уточнила я, намагаючись вдавати, що поза мене не бентежить. 

Єн хрипко засміявся і прикусив мочку мого вуха. Паразит. У метра-директора у суперечках зі мною теж з'явився важіль тиску. Той самий, що й у мене. Усі наші суперечки закінчуються однаково… нічиєю. 

– Мій звір поділяє почуття до тебе, – шепнув мені на вухо Єн. – Але також на провокації не піддається. 

– Знаєш що! – Все ж таки скандал ще нікому не заважав. - Я намагаюся!! Я, може, за новаторство та прогрес… 

Але скандалити у мене не вийшло. На жаль, метр директор застосував хитрий маневр і заткнув мені рота. Поцілунком. Я чесно чинила опір. Але мляво. Без вогника. Винятково для проформи. Тож незабаром поцілунок став взаємним і до неподобства розпусним. 

– І як мені з тобою таким працювати? - Простогнала я, коли начальство цілувало мою шию. - Ти нестерпний. І це було підло… 

- Але як приємно, - долинуло здавлене з району мого декольте. - Давно мріяв вгамувати тебе в такий спосіб. 

- О небо, про що ви мрієте у вільний від роботи час, метре! - Удавано обурилася я, поки начальство воювало з гудзиками на моїй сукні. 

– Чому у вільний? – обурився Єн, підводячи на мене погляд. - У робочий. Щоразу, поки ти зривала зв'язки в кабінеті, я уявляв… 

– Що? - Я гидко завищала і вражено глянула на Леграна. – Ти хочеш сказати, що поки я доводила тобі… 

- А ти серйозно думала, що я слухав тебе? - Наді мною знущалися і докорів совісті не відчували. 

– Ти… У мене немає слів. 

- Нарешті це сталося! - Метр-директор звів очі до неба. – Спрацювало. 

– А я думала, що зможу переконати тебе... А ти. Ти!! - Я обурено глянула в очі Єну і холодно уклала: - Збоченець. 

- Ще який, - промуркотів Легран, нахабно погладжуючи моє стегно під спідницею. - Хоча спочатку я все ж уявляв, як тебе душу.

 - Прямо день відкриттів, - єхидно відповіла я. 

- Угу, - простягнув метр, так само обмацуючи мою кінцівку. - Але потім мої думки повільно змінили напрямок з жорстокого і підступного на грайливий і безсоромний. 

Пальці метра досягли того місця, де закінчувалась панчоха і починалася я. Так, сьогодні знову попрацювати не вийшло. Єн повернувся до поцілунків моєї шиї, плеча, нижче... А потім різко підняв голову і відсторонився. Секунда – і мене сховали за широкою начальницькою спиною. Я без зайвих питань почала застібати і зав'язувати все, що було розв'язане та розстібнуте. До того моменту, коли в кабінет крізь стіну зайшло двоє мисливців, я виглядала майже пристойно і дуже схвильовано. Єн просто мовчки сердився.