Розділ 25

- Ви знущаєтесь, так? - Філіп примружився і зі злобою глянув на мене. - Можливо, зелені феї в компанії жовтих єдинорогів, які бачились мені в лікарні, не були галюцинаціями?

 У тоні хлопця лунала неприхована загроза. Ми розгублено переглянулись. Я спробувала приховати усмішку, Хейл закотив очі. Єн? Він приголомшено дивився на стіну. 

– Жовтих єдинорогів не буває, – подав голос задумливий троль. – І фей вони на дух не терплять.

 Тепер і я, і Єн, і Філіпп глянули на Хейла. Троль сумно зітхнув, прикидаючи щось в думках. Погляд його був чистим і відкритим, як у дитини, яка мріє про повітряного змія. Хейл нарешті зволив глянути на нашу вражену компанію. Усміхнувся. Так усміхнувся, що Філіп відсахнувся, а по моїй спині побігли бадьорі зграйки холодних мурашок. Мене все ще лякає цей контужений персонаж. 

- Я, напевно, просто марю. Або сплю, - зітхнув Філіп і потер лоба. - Я ж псих, у психів бувають різні фантазії. 

– Тоді що вас турбує? – подав голос Єн, переставши розглядати стіну за нашими спинами. - Якщо ви вже божевільний, то збожеволіти більше у вас не вийде. Так яка різниця, які масштаби набуває ваше марення? 

- Резонно, - зітхнув Філіп. – З такої позиції ситуація не здається мені такою страшною. - І прихилившись, вирішив уточнити: - То ви хто? 

- Друзі, - знову беручи Філіпа за руку, озвалася я. - І нам дуже потрібна ваша допомога, Філіпе. Без вас ми не впораємось.

 - І чим я можу допомогти людям, які пересуваються через дзеркала? – поцікавився студент. 

- Ви єдиний, хто має уявлення про те, що сталося з Ребеккою Річардс, - побарабанивши пальцями по столу, пояснив метр-директор. 

– Я? - Філіп зітхнув і знову зсутулився. – Я гадки не маю, що з нею стало. Вона просто зникла і все. Я шукав її, але, на жаль, знайти не зміг. Вони з Альбертом зникли, і ніхто не знає, куди.

 - Щодо Альберта. - Єн стомлено потер лоба. – Нам не завадило б знати, хто він.

 - Студент. - Філіп незрозуміло дивився на Леграна. – Та й не зовсім студент, а вільний слухач. Ще й з легким дивацтвом. Нічого особливого. 

Єн трохи посміхнувся, задумливо глянувши у вікно, потім знову звернувся до Філіпа.

 – Ви нам просто розкажіть усе, що знаєте про Альберта та Ребекку, а ми самі вирішимо, що важливо, а що ні. - І, трохи помовчавши, метр-директор гаркнув: - Магда, а що це на столі? Чай? 

За одною з дверей щось грюкнуло і, судячи з звуку, покотилося геть із мерзенним деренчанням. Потім щось зашелестіло, і з-за дверей почулося схвильоване від Магди:

 - Так, ме-метр. М'ятний. 

– Ви так мені не раді? - Легран продовжував вганяти підлеглих у легку паніку. 

- Що ви, метре! – Це вже Пак. 

– Тоді де бутерброди? Суп? Їжа, зрештою? - вирувало начальство, гидливо розсовуючи на столі плацдарм для майбутнього частування. - Хлопець казна-скільки пролежав у дурдомі, а ви його чаєм напувати бажаєте. 

Падіння чогось металевого і тихого шарудіння повторилися. Метр-директор залишився задоволений зробленим ефектом і, відкинувшись на стільці, стомлено заплющив очі. 

– І швидко! 

- Так, метре! - В один голос заявили Пелпропи, підкріпивши заяву гуркотом посуду. 

- От і славно. – Єн із задоволеним виглядом погладив долонями скатертину. - Давайте, Філіпе, сідайте. Скучилия по домашній їжі? 

- Грунтовно. - Філіп радісно закивав і підвівся з кушетки. - А можна я переодягнуся? 

– Звичайно. - Легран кивнув у бік непримітних дверей у коридорі флігеля. – Ми зачекаємо. 

– Ага. - Філіп підхопив у мене з рук стос одягу і припустив до коридорчика. 

Дивно він так біг туди, по дорозі озираючись. І в мене в голові назріла підозра, що хлопець зараз відновить ще одну спробу втечі. Я навіть рота відкрила, щоб попередити про свій здогад Єна. Метр-директор скривив губи у своєму фірмовому оскалі, потім підняв палець, закликаючи до тиші. Ми з Хейлом прислухалися. 

– Що за демон? – пролунало здивоване з коридору. - Тут же були двері.

 - Філіп, я відпустив вас переодягнутися. А для прогулянок поки що не час. - Метр-директор був «привітний», як ніколи. - Вас хіба не вчили, що йти не попрощавшись неввічливо? 

Хтось приречено зітхнув і, судячи з звуку, штовхнув ні в чому не винну стіну.

 - Примушувати себе чекати теж нечемно, - пророкотав Легран. - А ми на вас чекаємо, Філіп! 

Судячи з гуркоту дверей, що зачинилися, дехто зібрався тримати кругову оборону в клозеті. Непогана стратегія позбавляє багатьох незручних моментів під час облоги. 

*** 

За столом правив його величність ЕТИКЕТ, який ігнорував лише Хейл, оголошуючи кімнату мелодійним дзвоном ложки на стінках порцелянової чашки. Філіпа все ж таки вилучили з клозету і посадили за стіл, пообіцявши у разі непокори приростити його до стільця надовго. Філіп погрозливо прислухався і мовчки давився свовком, затиснутий між широких плечей Єна і Хейла. Я сиділа якраз навпроти хлопця, статечно смакуючи чай з бутербродом. Подружжя Пелпропів розсудливо куштувало трапезу на кухні. 

— Ви маги? – роблено байдуже уточнив юний археолог. 

- Ще залишилися сумніви? – ввічливо уточнив метр-директор, споруджуючи собі ще один бутерброд із ковбасою. 

- Ні! - Філіп так експресивно відповів, що ледь не захлинувся супом.

 Йому не дав померти від задухи Хейл, дбайливо поплескавши хлопця по спині. Поправив його тарілку, всунув у руку випущену ложку, підняв з підлоги серветку. А потім із властивою йому безпосередністю видав: 

- Не всі, я ось, наприклад, гірський троль.

 І різко зняв морок. Новий напад задухи запобіг Єн, подавши хлопцеві склянку з водою. Я більше не втручалася в це знущання, тому що ласкаве звернення на Філіпа взагалі не діяло і лише посилювало його істерику. А ось шокова терапія творила чудеса. 

– А ви? - Хлопець зацьковано глянув на мене. – Ви хто? Фея, русалка чи теж троль?

 - Я маг життя, Філіпе, - спокійно пояснила я. – І я не змінююсь.