Розділ 6

Поки я перетравлювала отриману інформацію своїм травмованим мозком, мисливці вже бадьоро входили на територію лабіринту. Отже, що я знаю про мисливців? Крім того, що метр Легран не високої думки про них? Нічого... То чи є сенс боятися? Не думаю. Для початку потрібно зрозуміти, що їм від нас потрібно.
- Мікаелла Пелпроп, Ліарель Ноаріс? - грізно уточнив у мене один з мисливців.
  Міккі гикнула. Я розлютилася. Для початку потрібно привітатися. Потім представитися. Хамство, мабуть, це така мода в Таємному Світі. Що ж, я з цією наукою знайома.
- З ким змушена розмовляти? - холодно промовила я, поглянувши на будівлю школи.
   Через переплетіння гілок куща я чітко бачила, як Легран вже вискочив з переднього входу і з грізним видом пішов до того самого лабіринту. На серці стало спокійніше. Метр, звичайно, не мій улюблений співрозмовник, але, по-перше, він добре орієнтується в незнайомому мені світі, а по-друге, знаючи характер метра, я впевнена, що образити нас не те що не посміють, а навіть і не подумають.
 - Старший служитель вежі, - неприязно відгукнувся хам.
- А імен вам там не дають? - погладжуючи руку Міккі, яка холонула від жаху, уточнила я. Тягнемо час, а що ще робити?
  Мисливці розгубилися. Старший повернувся до того, що стояв у нього за спиною.
- Вам слід пройти з нами для дачі показань, - дали мені несподівану відповідь.
- Яких показань? - насторожено уточнила я. - І чому їх не можна дати тут?
   Мисливець збирався відповісти, але його перервали грубим:
- Ім’я, звання, причина несанкціонованого візиту?
  Метр Легран стояв на вузькій стежці, схрестивши руки на грудях. Вже вдруге за короткий час я була щиро рада бачити метра. Однак, як несподівано обернулося життя! Ще на тому тижні я мріяла бачити метра якомога рідше, а тепер тільки й чекаю його появи.
- До ради подано заявку на допит цих жінок, у справі про перевищення повноважень... - повертаючись до Леграна, повідомив один із стражників. - Вами.
- А раду не зупинив той факт, що вчора я сам мав радість побувати на допиті? - глумливо проричало начальство. - На всі питання відповів. Не задовільнив? А я так старався.
  Що ж, тепер причина поганого настрою метра мені відома. Це не виправдовує його свинячої поведінки, але багато що пояснює.
- Про вашу здатність приховувати думки знають всі, - в тон Леграну відповів мисливець.
- Всім також відомо про наш конфлікт з Майном, - розвів руками метр. - І що?
- Метр, я поважаю вас, - відводячи погляд, видихнув мисливець. - Але у мене наказ.
- Якщо ти так шануєш закон, то повинен знати, що допит неповнолітньої без батьків заборонений, - кривлячи губи у своїй одвічній гордій посмішці, рикнув Легран. - Меса Пелпроп моя учениця, меса Ноаріс моя підлегла, але я не отримував від ради жодного письмового повідомлення.
- Я тільки виконую наказ, - вперто повторив мисливець.
- Яка зручна відмовка! - похитав головою метр. - Так вигідно прикритися наказом і не нести ні за що відповідальність... Відкривай, я піду з вами.
  Мисливець стиснув щелепи, на засмаглих вилицях затанцювали м’язи, Легран холодно дивився на розгніваного чоловіка. Мисливець не витримав важкого погляду Леграна. Зітхнувши, чоловік змахнув рукою.
  Повітря навколо нас затріщало, немов у ньому зароджувалися розряди струму; піднявся вітер, закручуючи у вихори опале на доріжку листя; в очі полетіли пил і дрібні камінчики. А потім прямо на моїх очах простір у лабіринті став розповзатися. Немов хтось невидимою рукою розсував світ навколо, який в цей момент здавався лише малюнком на невидимому гобелені. У утвореній «щілині» було темно, і розгледіти, що там, за межею, у мене не вийшло, як я не напружувала очі.
- Тільки після вас, - сказав метр, киваючи мисливцям у бік розриву.
Потім у цей прохід ступив метр-директор і тільки потім за помахом його руки пройшли ми з Міккі. Потрапивши в напівтемне приміщення після яскраво освітленого двору, я на частку секунди майже осліпла і безперечно б упала, якби хтось не підхопив мене під лікоть. Проморгавшись, я змогла розгледіти, що ми стояли в якомусь кабінеті. Судячи з грубих каменів на стінах, це була все та ж Вежа, яку я відвідувала вчора. У кабінеті було багато... нелюдно.
Поруч зі мною стояв похмурий і насторожений Легран (це він і не дав мені розтягнутися посеред кабінету), праворуч стояла Міккі. Метр Майн, за скаргою якого нас сюди і привели, підпирав стіну поруч із сидячим за столом старцем. Мисливці? Мисливці «розсмокталися» до нашої появи.
- Що ти тут робиш, Легран? - невдоволено прошипів кровосос-інтриган.
- Супроводжую своїх підопічних, - знизав плечима метр. - Як того вимагає закон.
- Ти... Ти...
- Досить, метр, - незадоволено скривившись, перебив кровососа старець. - Метр Легран має право супроводжувати свою ученицю і підопічну. Я не бачу в цьому проблеми.
  Майн задихався, як паровоз, що набирає швидкість, але перебити старого не наважився. Отже, ось як виглядає влада Вежі... Хм, кволо виглядає, якщо чесно. Це був сухий, як мумія, старий з абсолютно лисою головою і, судячи з кольору очей, абсолютно сліпий. Сліпе правосуддя в повній бойовій готовності. Зла іронія долі?
- Так, пані, ваш висновок абсолютно вірний, я жодного разу не бачив цей світ, - стримано відгукнувся старий. - Але бачити правду це мені не заважає.
   Скажімо так, якби мене не тримали під руку, то зараз я б впала на підлогу. А... Як?
- Старший дізнавач Лазарус, - схиливши голову, представився старий. - Ми з вами просто поговоримо, і ви зможете повернутися до своїх справ.
- Ліа... - почала я писклявим фальцетом. - Ліарель Ноаріс. - Вийшло у мене з другого разу.
Міккі невиразно пробелькотіла своє ім’я, і за наказом метра Лазаруса ми обидві сіли навпроти його столу. Метр Легран пішов вивчати пейзаж за вікном, Майн все так само сопів за правим плечем метра-дознавача.
- Мікаелла, - переплітаючи вузлуваті пальці, промовив Лазарус. - Розкажіть мені про те, як ви зустрілися з перевертнем, який був убитий минулої ночі?
- Я... Я зустріла його, коли йшла з булочної, - тереблячи манжет сукні, пробелькотіла Міккі. - Він допоміг донести сумки. Був ме-е-милим і привітним, провів до самої школи... А потім ме-е-е-мене зустрів у коридорі метр Легран і повідомив, що мій новий знайомий, швидше за все, вбивця.
   Міккі перелякано поглянула на Леграна, метр трохи посмикнув куточком рота і кивнув, заспокоюючи дівчинку. Мабуть, Міккі дуже боялася ненавмисно сказати щось, що могло зашкодити метру. Отже, що тут за таємниці творяться і яке місце в них відведено Леграну?
- На чому ґрунтується цей висновок? - проричав Майн. - Як можна бездоказово звинувачувати когось у злочині?
- На дівчині була мітка призову, - посміхнувся Легран, обертаючись до Майну. - Я вчора повідомив про це на допиті. Перевертень використовував магію для виманювання жертв. Я вважав себе вправі діяти відповідно до обставин.
- Ви могли його затримати! - змією прошипів кровосос. - Потрібно діяти за законом, який ви нещадно ігноруєте не вперше.
Метр Легран тепер спирався спиною на стіну і з насмішкою вивчав розлюченого вампіра.
- Майн, дозволь нагадати, що мої предки були одними з тих, хто писав ці закони, - холодно процідив метр. - І ці закони покликані захищати всіх без винятку. Ергейл мій дім, я живу на її території. Закон говорить, що для захисту свого дому кожен вільний чинити на свій розсуд. Особисті території недоторканні.
- Він був нестабільний! - гнув свою лінію Майн.
- А чия вина в тому, що нестабільний перевертень скакав по місту і гриз дітей?! - зло мружачи очі, проричав метр. - Поки ви водили навколо нього хороводи, померло три дівчинки, які могли бути тобі, Майн, онучками!
- Божевілля захищає від відповідальності, - повторював упир.
- Використовувати магію для виманювання жертв і обходу закону йому розуму вистачало, - розреготався Легран. - Здається мені, хлопчик був цілком притомний, просто дуже хотів пополювати. Він ледь не загриз месу Ноаріс, на той час вона навіть не знала про Таємний Світ. Я запропонував йому піти, він напав. Де я що порушив? Тягни звід правил і покажи мені пальцем потрібний параграф!
  Весь час, поки тривала ця словесна суперечка між метрами, Лазарус з ледь помітною посмішкою кивав у такт кожному слову, а потім одним лише помахом руки наказав обом замовкнути. Оу, про мене згадали? А я вже сподівалася відіграти роль меблів і тихо-мирно повернутися додому. По тонких губах старого промайнула ледь помітна посмішка. Ой. Я завжди думаю, що і кому говорю, але що робити тоді, коли і думати небезпечно?
- Меса, прошу вас, згадайте обговорюваний вечір, - переставши посміхатися, попросив у мене старий. - Не хвилюйтеся, просто розкажіть, як все було.
  Я глибоко зітхнула і скоса глянула на Леграна, метр мій погляд зловив. Дивно, але від цього погляду мені стало ніяково, немов у жар кинуло, настільки пильно мене вже давно ніхто не розглядав.
- Я пішла на прогулянку, покинувши територію лазарету, - знизавши плечима, сказала я. - Вирішила подихати повітрям...
- Вночі? - з насмішкою вимовив упир зі свого закутка.
  Так, всіх цей мій заскок дивує, але мені подобається тиша і спокій світу, зануреного в сон, мене це заспокоює, допомагає обдумати прожитий день. Я жінка дивна і не заперечую цього.
- Це виглядає дивно, але це моя примха, - холодно відгукнулася я. - Я не знала, що порушую цим якісь закони.
   Майн з силою стиснув щелепи, Легран тільки хмикнув і знову відвернувся до вікна.
- Ви вийшли в парк, що далі? - голосом досвідченого гіпнотизера вимовив Лазарус.
   Дивні відчуття охопили мене, але не налякали, я продовжувала говорити і немов занурювалася в пережите тієї ночі. Я навіть відчувала прохолодний вітерець і запах перепрілого листя. Відчувала легке хвилювання і трепет, що народжували в мені нічні прогулянки.
- Далі я присіла на лавку і почула шерехи в кущах, злякалася і пішла в лазарет, - задумливо промовила я. - А по дорозі зустріла цього самого пана з іклами, кігтями і світящимися очима.
  У душі піднявся страх, я, як наяву, побачила себе, що повзає по газону, і перевертня, що навис наді мною. Тваринний жах і біль від спроби смикнути мене за ногу. Картинки одна за одною спалахували перед очима, і ось уже метр-директор кружляє по галявині з шаблею в руці, а перевертень з ричанням шукає можливість напасти. Я чітко чула свист шаблі на холодному вітрі і стукіт відрубаної голови, що покотилася в траву.
- Дякую, - задумливо промовив старий. - Мені все зрозуміло, більше питань у мене немає.
- Але це злісне порушення...
- Це був самозахист, метр Майн, - холодно обірвав його старий. - Я більше вас не затримую. І замість турбувати мисливців своїми фантазіями, займіться реальними злочинами.
- Слухаюсь, - задихаючись від злості, проричав кровосос.
  Метр Майн відліпився від стіни і вийшов з кабінету, на прощання з силою грюкнувши дверима.
- І вас затримувати теж не бачу потреби, - більш дружелюбно вимовив метр Лазарус. - Одна лише порада, Єн: утримайся від своїх радикальних методів вирішення проблем.
- Я постараюся, - кивнуло моє начальство.
- Постарайся, - зітхнув старий. - Крім мене є й ті, хто прийме сторону Майна.
Ми попрощалися з метром Лазарусом і рушили геть з кабінету, судячи з вигляду коридору, ми йшли до того самого дзеркала. На півдорозі, як і під час мого минулого візиту до Вежі, дорогу нам перегородив метр Майн.
- Я дістану тебе, Легран. Це не кінець, - шипів кровопивця.
- Відкрию тобі страшну таємницю, Майн, - відверто знущаючись, прошепотів Легран. - Ти мене вже давно і добряче дістав.
  Далі ми пройшли без перешкод і проблем, залишивши метра Майна повільно казитись в гордій самотності. Нас з Мікаелою заштовхнули в дзеркало, і ми вивалилися вже в кабінеті Леграна. До слова, метр-директор за нами не пішов. Хвала небу, до вечора мене більше ніхто не смикав і не дошкуляв. Чи то всі теж втомилися, чи то мій ошалілий від усіх подій вигляд відлякував бажаючих поскаржитися.