Прогулянки мрій

Удавана фортуна

«Удавана фортуна»

 

«Те, що в тебе виходить найкраще, і є твоє покликання»

Арнольд Бейссер

Розділ І

Батькові старі зимові черевики прийшлись якраз на ногу Славіку і значно підняли йому настрій. Увечері в його хатині було людно і гамірно. Та ж сама нетвереза братія, яку Макс вже знав, продовжувала весело розважатися. До Петровича і Алли доєднався ще й вранішній її супроводжувач, якого всі називали Рапов. Спочатку Макс думав, що це така кличка, але пізніше виявилось, що це його справжнє прізвище. Добре захмелілий Славік спробував навіть жартувати, проте виходило це в нього кепсько і деякі фрази жалили присутніх за живе, але вони із гумором відносились до таких його глузувань і продовжували сміятися. Зненацька Рапов, перебуваючи у доброму гуморі, хриплим, але звучним голосом заспівав «Їхав козак за Дунай» і Петрович вхопивши Аллу пішов у танець. Славік став пристукувати ногою в темп і плескати в долоні. Пара покружлявши двічі навколо столу, через нестачу місця, зачепивши по дорозі табурета звалилася на ліжко. Реакцією на такі піруети з падінням став голосний регіт всіх присутніх у хаті, що аж шибки у вікнах затряслися.

Макс стояв обпершись плечем на дверну коробку та спостерігав за цією потішною і безтурботною компанією. Вже декілька днів він проводив час серед цих людей і вони починали його сприймати як свого. Навіть такий самовпевнений і принциповий Славік став відноситись більш прихильно до нього. Він ще продовжував називати Макса Стасом, але вже не з таким сарказмом і іронією. Без заощаджень, без турбот, вільне і невимушене життя одним днем. Є гроші – веселяться, немає – шукають дешевий заробіток і знову веселяться. Як казав Петрович – «такий у них стан душі».

У вівторок Андрюха вже покликав на роботу. Чекав новий, як він висловлювався «обʼєкт» і хоча знову за 10 доларів, але й маленька (дешева) праця краща за велике безділля. На цей раз обʼєктом було офісне приміщення, яке складалося з однієї великої кімнати. За два дні хлопці встигли її швидко прибрати та отримавши обіцяну зарплату вирішили завітати у кафе. Проте Макс, зіславшись на зайнятість попередив, що сьогодні відпочивати вони будуть без нього.   

- Передавай Свєті вітання! - гукнув йому в слід Віталік.

Макс у відповідь лише засміявся про себе та швидко вскочив у тролейбус. Він спішив ще до настання темряви завітати до знайомого безхатька. Йому дуже хотілося застати Славіка тверезим і поговорити вже на свіжу голову про лотерею. За підрахунками Макса за час від їхньої попередньої зустрічі гроші мали закінчитись і у безхатька повинні були настати тверезі дні. Хіба якщо хтось не вгостить, або він не попросить у Євстахіївни в борг.

Незважаючи на вечір біля хатини Славіка на диво нікого не було, а з вікна на вулицю ледь пробивалося тьмяне світло від лампи. В середині нахилившись над столом в окулярах сидів зосереджений Славік та ретельно вимальовував на папері математичні формули.

- Щось сьогодні тихо, - увійшовши відзначив Макс.

- А-а це ти. Давно не заходив, - помітив його Славік.

- Працював ці дні.

Славік спочатку не відривав свій погляд від аркушів, а потім відклав все в сторону і подивився на хлопця, опустивши окуляри.

- Як каже Петрович перед застіллям «давайте повісимо печінку на цвяшок», так от приходить час її звідти забирати.

- Я так зрозумів, що гроші закінчились, - відреагував на сказане Макс.

- І це теж. Пора братись за роботу, - серйозно сказав Славік.

- Але ж не пляшки мити?

Славік покрутив в руках олівець і хитро примруживши очі проказав.

- Все ти правильно підмітив. Не буду питати істинної причини твоєї появи, здогадався з першого разу. Все ще думаєш про лотерею.

Макс злегка посміхнувся.

- Прийдеться тобі подякувати за взуття, - коротко пояснив Славік.

- Ти ж розумієш для чого я тут.

- Про це я здогадався ще того ранку. Ти хочеш зіграти в лотерею?

- І не просто зіграти, а виграти, - уточнив Макс.

- Часом це буває легко, а часом і ні. Треба пропрацьовувати багато варіантів.

- І скільки їх має бути? Один до двох, до п’яти чи до десяти? – жартував Макс

- Все залежить від куплених квитків.

- Значить гроші на квитки ще є?

- Звичайно.

- На скільки?

- На один.

Макс із здивуванням глянув на Славіка і розвів в сторону руками.

- І ти з одного квитка можеш виграти!? – вигукнув він, - Це не реально.    

Славік покрутив головою.

- Раз на раз не приходиться. Ти ж зрозумій, я не виграю джекпоти. Максимум до тисячі гривень, найбільше то було три двісті.

- Але можна залишитись і без виграшу? – не вгамовувався Макс

- Ну так.

- А скільки потрібно купити квитків, щоб бути впевненим?

- Хоча б два.

Після цієї відповіді Макс був ще більш вражений.

- Два?!

Славік мовчки ствердно похитав головою.

- Капець! Правду казали, ти дійсно або розумний, або фартовий, - погодився Макс.

Він дістав з кишені гаманець, наповнений сьогоднішньою зарплатою.

- Скільки коштує квиток?

- Як чвертка у Євстахіївни, - сміявся Славік.

- Значить десять.

Макс відрахував п’ять десятигривневих купюр і поклав їх на стіл.

- Цього вистачить?

Славік задоволено глянув на гроші, потім на Макса і врешті перевів погляд на свої записи.

- Тоді треба укласти договір.

- Що?

- Скільки перепаде від виграшу тобі, а скільки мені? – пояснював Славік

- Для чого це?

- А як будемо потім ділити гроші?

Макс задумався, до такого він не був підготовлений. Спочатку він хотів примусити силою Славіка укладати цифри в лотерею, забирати весь виграш собі, а потім видавати йому гроші у разі необхідності. Проте зараз, коли він більше дізнався про нього і про його непокірний характер та унікальний інтелект він розумів, що із Славіком треба починати домовлятися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше