Безхатько

Розділ І

Хатина безхатька складалась із коридору та однієї кімнати. Стара, дерев'яна, пофарбована ззовні у синій колір, вона ховалася серед винограду, кущів ліщини та під високою яблунею. Вхідні двері та невеличке вікно виходили на дорогу, а вся земля довкола була закидана пластиковим пляшками та целофановими пакетами. Загалом на подвірʼї стояв їдкий аромат від гнилих яблук, а з середини хати ще й тхнуло відходами людської життєдіяльності. Очевидно туалет був десь поруч, а може й взагалі у коридорі. Макс провів під руку потерпілого всередину і зупинився.

- Слухай, а це точно твоя хата?

- Моя, - тихо промовив чоловік.

- Ну і сморід тут, - Макс затулив носа рукою і повів безхатька в кімнату.

Тепер вже власне безхатьком цього чоловіка було неправильно називати, яке не є, а це його житло, можливо він ще і його власник.

 Ліворуч від дверей велику площу займала напіврозвалена піч, за нею стояло залізне ліжко та стіл біля нього. Праворуч під вікном на підлозі лежала електрична плита та обігрівач. Поруч декілька порожніх пляшок та залишки їжі. Незважаючи на жовтень під стелею літав рій мух, тому Макс примостивши чоловіка на ліжко пішов відчиняти вікно.

- Як тебе звати? – запитав він смикаючи декілька раз за клямку кватирки.

- Славік.

- Мене Макс. Так Славік, а світло в тебе є? - справившись з вікном Макс почав шукати на стіні вмикач.

- Під столом є лампа, - пояснив Славік.

Макс віднайшов її і увімкнув у розетку, в хаті стало трохи світліше. В кутку на підлозі Макс побачив дві купи складених одна на одну книжок. Поверху однієї з них лежав стоп із аркушів формату А4. Піднявши декілька з них Макс помітив безліч цифр, написаних червоною і синьою ручками, деякі були підкреслені. Нічого не зрозумівши він поклав аркуші назад.

- Ти як? Жити будеш? – поцікавився Макс, дивлячись на перемотану рану чоловіка.

Славік вже прийняв горизонтальне положення на ліжку і кивнув головою.

- Тоді давай домовимося. Ми не заявляємо про пробите тобою колесо, а ти про те, що ми тебе збили.

- Добре, - погодився Славік.

Макс кивнув на прощання і задоволено вишмигнув з хати, щоб вдихнути на вулиці свіжого повітря.

Наступного дня вранці хлопці підʼїхали до будинку і вирушили у квартиру, тільки Макс сказав, що провідає вчорашнього непроханого гостя. Хвіртка виявилась відчиненою, а перед дверима стояв чоловік, років тридцяти із перекинутою через плече чорною сумкою.

- Славік виходь! – гукав він, періодично стукаючи кулаком в двері.

- Не можу, - врешті озвався той.

- Чого? Перебрав вчора?

- Ні.

- Виходь. Петрович вже чекає.

- Сьогодні без мене. Я ранений.

- Що?

Двері відчинились і перед ним зʼявився Славік із перемотаною головою. На що чоловік зробив великі очі і здивовано відреагував.

- Ні фіга собі! Місцеві відлупили, чи асфальтна хвороба?

Славік швидко підступив ближче до порога і помахуючи вказівним пальцем голосно видав:

- Революція – це локомотив історії, без жертв не буває.

- О-о, вже прийняв зранку. Бунтуєш далі, ну дивись, щоб потім ще й без своєї халупи не залишився, - чоловік різко повів в повітрі рукою і додав, - добре, як вилікуєшся приходь.

Він повернувся до хвіртки, де стояв Макс і посміхаючись промовив:

- Хто ще за такі гроші буде працювати як не він.

Чоловік покинув подвірʼя, а Славік стояв ще деякий час не реагуючи на Макса, потім повернувся в хату. Хлопець пройшов за ним і вже всередині побачив як Славік знову приліг на ліжку.

- Я приніс свіжий бинт. Бачу тобі вже краще, тож поміняєш повʼязку сам.

Макс поклав бинт на стіл, де стояла недопита пляшка спиртного та кусок хліба.

- Слухай, а ти чого бунтуєш? – запитав Макс.

- Я за справедливість. Понабудовували висоток, а тут такий краєвид був, верби, тополі. Все зрівняли…

- Тобі не всеодно, - перебив його Макс, - я ще розумію якби якийсь власник величезної вілли, чи якогось супермаркету протестував, що йому закривають сонце і вихід до річки, а тобі воно нащо?

- Я тут виріс і...

Славік замовк, було видно, що він засмучений. Потім різко піднявся, ступив до стола і налив собі повний стакан спиртного та випив до дна. Закусив хлібом і підійшов впритул до хлопця голосно виголошуючи:

- Це злочин! А ви, всі ті, хто допомагаєте цим паскудам є теж співучасниками злочину.

- О-о розійшовся. Ми тут лише заробляємо, - намагався пояснити Макс.

- Ти б бачив як вони нас, тих, що вийшли протестувати розігнали.

- І як?

- Прислали бандитів, а коли ми з ними трохи почубилися, то покликали поліцію, щоб звинуватити нас у тому, що це ми перші почали. Вони зняли побої, почали корчити із себе жертву.