II

II

Моє самопочуття погіршилось від одного його вигляду. Це було гуманоїдне створіння якоїсь кубічної форми, в якого лице займало половину його мускулистого тіла. Здавалось, у нього не було животу, тому що голова починалась в районі таза і переходила відразу в спину. Лице його складалось з маленьких широкорозставлених очей, поміж яких було свиняче рильце, і великої зубастої пащі на півголови. Виски його прикрашали маленькі блискучі ріжки. 

Шкіри на ньому, здавалось, й не було. Всі його м‘язи, і блискучі, ніби металічні кісткі були на виду, наче під якоюсь тонкою прозорою мембраною. І при кожному його русі було видно, як все це рухається, напружується, натягується. Тепер мені було зрозуміло, чому його м‘ясо було таке жорстке, і від цієї здогадки я також напружився і почав натягуватися.. 

Стояв він на звірячих лапах, в кінці яких були здоровенні металеві кігті, як у якоїсь великої тварини, чи то слона, чи то якогось носорога. І це було дуже зручно для поїдання їжі із землі, що він зараз і робив - мотлошив якусь велику темно-червону груду на підлозі. 

Коли я помітив у цій масі стирчачу людську руку, я більше не міг стриматись і мене таки вирвало. Я піддався цьому інстинкту і почав викидувати з себе все те запечене м‘ясо, яке так добре мені заходило не більше півгодини тому назад.  

Видно цей рожевий звір мене почув, тому що, коли я повернувся назад до шпарини, він стояв, непорушно дивлячись в мій бік, і очі його яскраво миготіли. Він похрюкував і, ніби принюхуючись, жваво рухав своїм маленьким рильцем.  

- Еее, давай жри, скотина!! 

І один із солдатів, що стояли десь зверху і яких я не бачив, кинув у Пінкі чимось важким і, напевно, гострим, тому що коли попав, цей рожевий звір заверещав від болю, і, повернувшись в їхній бік, злісно захрюкав. При цьому з його пащеки вилітали бризки крові та якоїсь жовтуватої піни.

- Ну, ну.. Бидло.. Позлись ще мені. 

Після чого Пінкі знову обернувся в мій бік і почав рухатись до дверей. Він явно віддавав перевагу свіжому м‘ясу - його жваві жовті очі і невгамовне рильце це демонстрували.

- Ее, ти куда??! – крикнув солдат.

Я, довго не думаючи, кинувся до ряду віконець, що по розміру відповідали моїм габаритам, і я спокійно мав би туди пролізти, і тому я без задньої думки майже пірнув в одне із них. Та до свого жаху – застряг.. Хлопець я достатньо худий, але, як я пізніше зрозумів – недостатньо кмітливий, тому що поліз із дробовиком на плечі, що і став поперек і не хотів пролазити далі. Я намагався і так, і сяк, але далі не просувався. 

Коли ззаду почувся звук відкривання дверей і тупіт металевих копит, моє серце почало перелазити в другу половину тіла, що стирчала з того боку, з якого вже підходив жвавий Пінкі. 
Його хрюкіт все жвавішав і гучнішав. Тоді я почув ніби якийсь бойовий вереск і відчув, як мене щось схопило за ногу. Від болю я й сам заверещав, але, як я зрозумів, таким цього звіра не відлякаєш - навпаки, його це заводило, і він продовжував тягнути мене за чобіт, час від часу, ніби в нервах, дьоргаючи його. 

За мить я почув голоси солдатів, які були позаду Пінкі. Це дало нову надію, що вони мене визволять з цього плачевного становища. Та коли почулись потужні постріли дробовиків і підбадьоруючі крики: 

- Давай Пінкі, дістань того урода!!

- Давай, молодець! Тягни!! 

Я зрозумів, що вони прибігли не на допомогу. Принаймні, не до мене на допомогу.  

В той момент мені допомагав якраз сам Пінкі, тому що своєю тушою закривав моє тіло від розрядів з дробовиків. І через декілька пострілів він завижжав від болю - хтось таки в нього поцілив, може навіть нехотячи. Після цього я відчув, що тиск в моїй нозі зник, і я впав по другу сторону віконця. Нога моя була на місці, правда, трохи погризена і без чобота. Але саме гірше - я вже був без дробовика, який і відпустив мене у віконце, а сам впав по той бік.

Знову почулося декілька важких пострілів дробовика і злий вереск Пінкі, та його хрюкання не припинялось, навпаки, посилювалось. За мить почав верещати й солдат, за другу - другий. Судячи по цим несамовитим крикам, Пінкі тепер частував свіжим м‘ясцем. 

Я присунувся до ближчого віконця і через нього міг побачити лише непритомного солдата, що лежав неподалік від бочок і з нього йшов такий же зеленуватий димок. Я вирішив, що в бочці була якась кислота, яка на нього хляпнула і обпекла. Самого Пінкі видно не було, та хрюкання і хрускіт продовжувалися, очевидно, він відліз десь вбік і там собі обідав.

Оглянувши приміщення навколо себе, я побачив, що знаходжусь в тупику. Іншого виходу, крім як назад через віконце у мене не було, та лізти на вірну смерть я теж не збирався. Але тут вибирати не приходилось, тому я почав оглядати все, чим був багатий на даний момент. І багатим я був лиш одним пістолетом з неповною обоймою патронів. Це було слабо навіть проти солдатів, а проти цієї рожевої вбивчої машини це було достатньо лиш, щоб полоскотати її. 

Єдиним, що було цінним в цій кімнатці, це шолом, який містив, як я розумію, якийсь фільтр для очищення повітря. Коли я його одягнув, він ідеально підійшов мені розміром і я помітив, що ніякого неприємного запаху я більше не відчував. Це значно полегшило мою ситуацію, але від Пінкі це не рятувало. Було би добре, якщо б він нападав лише своїм смородом… 

Так я сидів деякий час, думав-гадав, як мені краще діяти. Я надіявся, що можливо з часом підійде якась підмога і вони мене визволять із цього скрутного становища, та ніхто крім Пінкі не приходив. Він час від часу показувався, ніби провіряючи, чи не вийшов я зі своєї схованки. 
Почував я себе не дуже - в мене, ніби, починалась гарячка. Від чого саме: чи від недавньої вечері, чи від рани - я не міг визначити. Мене клонило в сон, та я відчував, що якщо засну, то вже не прокинусь, або прокинусь наполовину з‘їдженим. Та втома брала своє. 

Але як тільки сон почав мене перемагати, я почув гучне хропіння і легке повизгування. Піднявшись до віконця, я помітив, що Пінкі непорушно лежав і, судячи по всьому, спав. Очі його були закриті, рухалось лиш його рильце. Але, що мені вселило надію, так це те, що він знаходився прямо біля бочок з тою хімічною гидотою, і мені прийшла ідея продірявити їх. По моїй логіці, з тих дір почне витікати зелена рідина, яка добряче ошпарить Пінкі, і поскільки він був майже без шкіри, то це мало би суттєво на нього подіяти.