Прогулянка
...
— Кювет був романтичний. Ти тоді вперше намагалась підсмажити сосиску на запальничці.
— А ти зламав складаний ніж, намагаючись відкрити банку з огірками. Хто взагалі бере банку огірків у похід без відкривачки?
— Хтось, хто вірить у тебе. І твій зубастий характер.
Вона пирхнула.
— Зубастий характер — це коли ти не підозрюєш, що у твоєму чаю — гірчиця.
— А це було один раз!
— Ага. Але пам’ятаєш, правда?
— Як можна забути чай, після якого ти тимчасово втрачаєш віру в людство.
Обидвоє засміялися. Було щось приголомшливо легке у цьому вечорі — як свіже повітря після бурі. Ніяких «а що буде завтра», жодних «а якщо знову не вийде». Просто зараз. Просто поруч.
— Тобі не холодно? — спитав він, натягаючи ковдру.
— Ні, у мене ж кеди.
— Це як?
— Коли на тобі старі, перевірені кеди — ти в безпеці. Як броня, тільки з шнурками.
Він кивнув, серйозно.
— Тоді мені теж треба пару. Бажано такі, що витримують повернення до людей, яких не забув.
Вона обернулася до нього й злегка вдарила пальцем по плечу.
— Витримують. Але носити їх треба обережно. І регулярно чистити від всяких образ і дурних мовчань.
— Домовились, — сказав він, вдаючи, що записує щось невидимим маркером у повітрі.
А потім вони замовкли. І дивилися в небо. І слухали тишу, у якій — уперше за довгий час — було спокійно й добре. Без очікувань. Без страхів.
І трохи — мармеладу.
#667 в Сучасна проза
Відредаговано: 22.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
