Прогулянка

Як легко собі зробити приємно, коли можеш дозволити прогулянку. Нажаль, найчастіше, ми не дозволяємо собі цю розкіш, бо маємо важливіші справи, не маємо часу, недооцінюємо сам процес прогулянки або просто ліньки. От саме останнє мене тримає в пустій кімнаті, де я сиджу цілими днями безкінечно гортаючи сторінки в соціальних мережах. Знаходжу виправдання, що я на заслуженому відпочинку і відпочиваю таким методом, до якого звикла. Відпочинок справді заслужений, але про це в іншій історії.

Мої історії – це суцільна парада і трішки фантазії. 

Я знайшла сили відкласти телефон, щоб зібратися сьогодні на прогулянку. І вже зараз насолоджуюся тишею, спокоєм і безтурботністю, дивлячись на озеро, розглядаючи природу, дворики і будинки, які ніби в одному стилі, але кожен різний і особливий. Можливо, це мій новий, не зрілий погляд перебільшує описуючи деталі, а можливо і справді це місце унікальне і варте більшої уваги.

Маленьке містечко Жіровніце в Чехії, із населенням близько 3000 чоловік, це населення як в моєму селі. Трішечки навіть образливо, що в нас в Україні населений пункт повинен мати велике населення, щоб називатися містом. Але Жіровніце важко назвати селом, для мене, це маленьке містечко. Тут доступні всі комунікації, гарна транспортна розв’язка, багато торгових точок, закладів харчування і не один завод. Навіть не звично якось. Поки мені не скажуть, що це завод, то я і не здогадаюсь, все компактно і охайно виглядає.

В містечку є старий замок. І він знайшов собі найкраще місце на вершині, з якої видно все озеро і все містечко. Не уявляю, яку красу і краєвиди можна бачити із вікон башні. Біля замку знаходиться храм, разом вони утворюють дует споруд, які можна бачити з будь-якого куточку Жіровніц і навіть далі. Це ніби точка орієнтиру, заблукати дуже тяжко.

Не зважаючи на те, що це місце з давньою історіє, а це саме так, замок тому підтвердження, мою увагу привертає сучасне життя тут. Те, як люди облаштовують свої подвір’я, сад, територію біля двору і навіть за ним, будь де, де гоподар може прикласти свої руки, він це зробить. Все це окремо, як індивідуальна робота, з творчим підходом і самовираженням, а разом, як музей людського натхнення, терпіння, турботливої праці і безмежної роботи, яка радує око кожного, хто дивиться на кожну доглянуту рослину, зелений свіжоскошений газон, горщики з квітами на вікнах, сходах, біля дверей і в інших багатьох місцях, квіти – всюди.

Це місце з неймовірною природою, де люди не зіпсували її, а удосконалили. Де дали можливість рости кращим рослинам.

Дивно, але тут не має тих комарів, які є в нас. Безжалісні, голодні гризуни, які при першій нагоді всім роєм нападають і з'їдають тебе живцем. І не важливо, чи то день чи ніч, якщо ти біля води, то вони тебе знайдуть, але вночі – ти жертва, яка ніяк себе не вбереже. Тут по іншому, хтось говорить, що комарів немає, а хтось їх бачить. Я їх не бачила. Можу вільно ходити біля озера, не відмахуючись від тих кровопивць, навіть вночі, що дуже дивно. 

Це все загальний опис місцевості, навіть комарі, яких не побачила знайшли місце в цьому описі. Але найбільша любов, найгарніше місце, яке мені буде снитися, яке я жадібно розглядаю поки мене ніхто не бачить – це маленькі дачні будиночки, які обгороджені спільним забором, щоб ніхто чужий не зміг туди проникнути. І який жах, я чужа. Все, що можу, це дивитися здалеку на дахи цих маленьких споруд, які не охайно вистроїлись в бажаному для них порядку, ніби будиночки для гномів, які турботливо хлопочуться по господартву, доглядаючи за розлинами, які дарують плоди і радість, як вдячність за можливість жити поруч. 

Моє жадібне бажання все розгледіти, змушує мене знов і знов проходити по під тим парканом, щоб хоча б у щілинку заглянути і побачити, як та чи інша людина, бабуся чи дідусь охайно оформив своє місце, свою територію. Велике щастя, коли господарі не ховають свої творіння за високим, густим хвойним парканом, а навмисно, для чужих очей виставляють композиції із кущів, дерев і навіть просто грядки з овочами.

О якби мене впустили за паркан...

Я б цілими днями розглядала кожен будиночок, кожну грядку, клумбу. Я допомогла б висмикувати бур'ян, поливати рослини, компостувати, полоти, стригти, косити, все-все б робила, аби бути частинкою цього мистецтва – Любові до природи.

Прогулюючись місцем, яке так сильно вподобала, вповільнюю ходу, щоб мати можливість детальніше все розгледіти. Багато із місцевих заготовляють дрова і це окрема композиція. Рівненько складені колодка на колодку, місцями видно свіжо рубані поліна, а знизу частіше рівненько складені минулорічні, посірілі дрова.  Десь в кутку подвір'я, подалі від очей схована компосна яма, хоч це і не яма.Найкраще це виглядає, коли відходи скидають в ящик. І тут майстри розгуляли свою уяву. Хтось зробив два відділення, напевно якось сортують, дехто постарався навіть гарно облаштувати це місце і з компосного ящика ростуть квіти, для когось естетика тут не на першому місці, і може все скидати в ямку, що теж не погано, адже компост – це необхідне живлення майбутнім рослинкам. Для мене відходи, перегній – це не сміття, адже знаю який смачний гумус виходить в результаті. А поки він буде перегнивати, то багато мікроорганізмів, комах і черв'ячків скористаються можливістю і проживуть цілий цикл життя в місці, яке для когось є сміттям. А насправді, ця купка окремий світ із своєю мікрофлорою і енергія для майбутніх рослин.

Скалиста місцевість дає про себе знати – каміння тут повсюди. Напевно людям це завдає клопоту під час обробки поля чи земельної ділянки. Проте, навіть із цього зуміли зробити шедевр. Десь лежить великий камінь на зеленому газоні, нічого надзвичайного, але це гарно, звичним для всіх є дрібне каміння на клумбах замість мульчі, стіни оздоблені камінням. І все це додатковий декор, який теж грає важливу роль.

Напевно королевами ландшафтного дизайну є хвойні. В будь яку пору вони зелені. І в кожній прогулянці дивуюсь скільки всього люди умудрилися зробити із хвойних дерев. Паркани високі і малі, перегородки і зелені стіни в саду, бонсаї, просто ялинка чи туя на газоні гарно, а коли кожен вигадує власний експонат із цих дерев, то дивуєшся, звідкіля ця уява.