1. Про первий в історії чєловєчества государствєнний переворот і благіє намєрєнія.

Машина сработала штатно.

Шо ж таке, так чешиться все… Хотів почухать собі зад і пальці натолкнулись на шось волохате.

— А-а-а-а-а! Закричав я з переляку і рвонув в нєізвєстность, ну потому, шо дуже темно. Врізався головою у шось катєгорічєскі тверде і відключився. Прийшов у чуства от того, шо дуже чісалось, особєнно корма. Хотів почухать і пальці натолкнулись на шось волохате… Ну дальше ви поняли.

С третьої попитки я таки осознав, шо знахожусь у помєщенії, і я тут не один. С ким — ше не поняв, но всполошив місцевих обітатєлєй здорово, бо лемент стояв такий, шо мені вуха позакладало і я став плохо чуть. Чісаться більше не ріскував, терпів. Ситуацію ісправило таке обичне природне явлєніє, як расвєт. Тож, уже скоро, на невеликій каменистій площадкі біля входа в пещеру я зміг роздивиться мій новий невеликий, но дружний колектив, котрий мружився і мурчав от удовольствія, зігріваясь у сонячних лучах після холодної ночі у печері с повишеной влажностю. В принципі, картіна була почті звичной. Діректор колектива смачно зівав і з емоцією простого человєчєского щастя на ліце, чухав я… собственне достоінство. Женска половина увлічьонно вишукувала одне на одній бліх і щьолкали їх як сємки. Удобні такі сємки, які не нада жарить і вони ніколи не кончаються. Блохи тоже радувались сонечку, навєрно, бо скакали по мені густими толпами, аж із шерсті випригували. От чого я опять інтенсівно чісався, чим визвав недовольство руководства, виражене суровим взглядом із под волохатих бровєй. А ще у мене кружилась голова, і я готов був потірять сознаніє. По-перше, от осознанія, шо я — ПІТЕКАНТРОП, а по-друге, от раптового доступа свіжого воздуха. Свіжим він оказався тільки попервах, після густого пещерного духа. На самому ж ділі, він тоже був приправлений у достаточно великій прорції флюідами колєктіва і ароматом говна, поскольку площадка по періметру була густо засрана. В общим, після незамисловатого мейкапа і перекуса блохами, руководітєль повів колектив до невеликої річки, шо протікала неподальоку, де всі дружно припали до води губами, которим сучасні модніци просто обзавідувались би до самого растройства. А я ж з великим удовольствієм вліз в прохладну воду, шоб хоть на времʼя приглушить зуд, успокоїть розчісане тіло і утопить хотя би якусь пару тисяч блох. Получить удовольствіє я не успів. Діректор підняв такий хай, переполошивши весь колєктів, шо мені прийшлось срочно евакуіроваться на сушу. Після чого я получив свій перший подзатильнік і поняв, шо місцева релігія з водой пока ше не дружить, а ждать прихода хрістіанства ше дуже довго, і мені стало печально. Другий свій подзатильнік я получив, коли попитався отлиндить от общєствєнно-полєзного труда у вигляді ловлі апетітних сороконожок розміром сантіметров по тридцять. Я, конєшно, понімав, шо в них дуже багато полєзного білка, но, якшо чесно, я їх просто боявся. Третій получив, коли отказався употріблять поживний білок в піщу в сирому віді. В общей сложності, за весь день я получив восімнадцать подзатильніків, шо ніяк не способствувало моєму росту по соціальній лєсніці і ставило под сумнів мої плани на будущє. Успокаювало то, шо подзатильніки були реалізовані без жодного проявлєнія агресії в отношенії мене, можна даже сказать, мʼягко, по отєчєскі, шо і зародило в мені сомнєнія: «А не синок лі я діректора?»

Пройшло три дня. Существующий порядок віщєй, распорядок дня і кормова база мене огорчали все більше. Я окончатільно рішив — нада брать власть у свої руки. На четвертий день зранку я став шукать аргумент для переворота. Я понімав, шо аргумент має буть достаточно вісомим. І такий агрумент нарешті знайшовся в ста метрах от мєста нашої постоянної діслокації у вигляді берцової кості якоїсь достаточно великої тварини. Цей аргумєнт я і поспішив предʼявить папі. На мій короткий спіч про соціальні ліфти і перспектіву молоді, папа отвітив:

— Г-и-и-и!

І я зафігачив йому аргументом по загривку. На волосатому обличчі тата проявилась емоція сильного здивування. Маленький мозок працював мєдленно і со збоями, тому, не зразу, но його ліцеві мишци таки почали вибудовувать гримасу агресії і оскал нечищених зубов. Я не став ждать дальнєйшего развітія собитій, і повторно примінив аргумент з більшою амплітудою і силою воздєйствія.

Глаза у папи собрались в кучу, сістєма видала збой, і він пішов не перезагрузку.

Оказалось, шо в колективі присутня скрита опозиція, і вона рішила воспользуваться кризісом власті. До мене підскочив бугай, на голову вишший за мене (ростом навєрно метр шісдісят, не менше), і хотів оспорить мої претензії на трон, вереща, як обізяна (шо не далеко від істіни), і розмахуючи волосатими кулаками. А бистрінько провів несложні расчьоти і прийшов к виводу, шо такий кулак, при соприкосновєнії з моєю не особо крупною макушкою, може призвести до скоропостіжного проіграша дебатів, потому не став розмінюваться на взаімні упрьоки і сразу примінив главний аргумент. Нада сказать, шо аборігєни були хоть і страшними на вигляд і погано пахли, но оставались дуже наівними, агресію проявляли рідко і інфантільно. З серйозною аргументацієй були до сіх пор не знайомі, чим я безсовісно і воспользувався для їх же блага. Я уложив собрата (не ісключаю, шо і рідного) отдихать рядом з татом. Придавши ліцу вираженіє рєшимості, я грозно обвів взглядом колєктів, виіскуя признаки слідов розгромленої опозиції, і такових не обнаружив. Час у цьому врємєні протікав дуже не спіша, тому папа прийшов до тями не скоро. Подивився на мене мутними глазами, я йому напомнив про аргумент, показавши з короткої дістанції, но без примінєнія, і він согласився з моїми претнзіями на престол, на шо я надав йому гарнтії, як то і принято при смєні власті:

— Папа, ти не переживай, достойне сущєствованиіє на пенсії я тобі обєспєчу. Ну, отдихай.