Наш кінець

грудень 2024 
– Мілена, почекай! - викрикнув хлопець на весь аеропорт. Ніколи ще не бігав так швидко, як сьогодні. Він взагалі ніколи не бігав за дівчатами. Але цей день був вийнятком, Заєць вперше в житті зрозумів, як налажав перед дівчиною. Мілена не була простою людиною, це був промінчик сонця у його мертвому царстві…

Дівчина зупинилася та обернулася до нього. Вона чекала, а він прийшов. Вона дуже хотіла, щоб він її зупинив та не дав сісти на цей чортів літак. Вона все ще чекала чогось….

– Це кінець? - запитав хлопець. Він подивився на неї, як вперше, проте цей раз був останнім.

– Так, - відповіла дівчинка, ледве стримуючи сльози на очах. Їй було занадто боляче, щоб сказати, що вона не хоче розлучатися. Він її знищив. Проте Мілена не стрималася і обняла вона його так сильно, здавалося, що ламаються ребра, але зламалося тільки одне серце, адже вона знала, що обійняла його востаннє. Вона так хотіла виграти, що програла себе… Він так не вірив у кохання, що полюбив її.

Вона залишиться такою ж прекрасною, але не особливою, він залишиться таким ж сильним, але не єдиним. Вони повернулися до того ж, з чого почали. І нехай у них ніколи не буде завтра, вчора того вартувало.

– Мені пора, - з цими словами дівчина відсторонилася від колись, такої рідної людини. Вона тихо взяла в руку сумку, а в іншу ручку валізи. Вона пішла на стійку реєстрації, а потім сіла в літак. Її більше не було тут.

Хлопець лише проводив її поглядом. Він знав, що сам винний у цьому. Вони більше ніколи не будуть разом. Він нарешті зрозумів, не існує холоду, є лише відсутність її тепла.

Це був кінець однієї історії, але початок нових двох… І заснули вони, але не в обіймах, як завжди, а на різних ліжках, на різних частинах земної кулі.