22. Бріана

Згодом, всі четверо, ми сиділи на галявині, в тіні густого дерева, поряд текла річка, даруючи таку необхідну прохолоду. 

-А чим ти займаєшся у вільний час? Яке твоє хобі? - спитав Стефан.

Я гарячково обдумовувала, щоб таке відповісти і не знайшла нічого кращого , ніж бовкнути:

-Вишивання.

-Похвальне заняття для жінки. Ця кропітка праця займає чимало часу.

-О, вона такого навишивала за цей тиждень.- втрутився Айрон. - Тільки я око відведу, як вона вже вишиває. І шиє, і шиє. Кажу їй , зупинися, перепочинь, а вона лиш дошила  одне, вже хаплеться за інше.

Це що? Сарказм ? Паралелі вирішив провести. Будуть тобі паралелі.

-Бо не треба перейматися не своєю справою. Яким чином тебе стосується моє вишивання?

-Яким чином? Від твого вишивання синці під очима зʼявляються.

-І що з того? Як зʼявляться так і пропадуть. Ти як мій батько, чесне слово. Той теж весь час за серце хапається. «Шо ти вже навишивала цього разу , скільки можна«. А я хіба винувата? Воно ж само. Я, навіть  не планую нічого. Бозна звідки беруться спочатку голка, потім нитки. 
- А пройти повз і не зачіпати те приладдя не виходить?

-Кажу ж воно само, ніби магнітом.

-Не розумію твого обурення, принце.- втрутився Стефан. - чим їй ще займатися? Не в боях же брати участь?!

Камерон, який до цього мовчав і лише посміхався , голосно розреготався.

Розмова перейшла у більш нейтральну. Хлопці розповідали про себе, про своє дитинство. Незчулися як почало вечоріти. 
​​​​​​-Треба повертатися- Айрон підвівся.- леді Бріані час приймати ліки?

-Ти хворієш? Щось серйозне?- занепокоївся Стефан

-Нічого такого. Вітаміни. Випʼю курс і все минеться.- відповіла.

Чоловіки, як зговорилися, одночасно простягали мені руку, в спробі допомогти підвестися. Я ж, не знайшла нічого кращого, ніж зробити це самій. 

Назад ми поверталися повільно . Камерон порівнявся зі мною.

-Ти ж прийдеш в середу подивитися на бій?

-Боюсь, Айрон буде не в захваті.

-Коли це тебе зупиняло? 
​​​​​​-Ти правий. Неодмінно буду. 
-Я забронюю тобі столик, щоб ти могла насолодитися моєю перемогою.

-Такий впевнений в собі?

-Єдине, в чому я впевнений, це що бій буде лютий. 

Після короткої паузи додав:

-Стефан тобі не підходить.

-Знаю. Та це байдуже. Я не збираюся заміж. Ні за кого.

-Аякже чутки, що ти саме за цим приїхала? 

Я лише потиснула плечима. А що тут скажеш? Що єдиний чоловік , який мені подобається, скоро одружиться? Що в мої плани входить розбудити свою пантеру і забратися як могла подалі, щоб вберегти своє серце? 
 

По прибутті ми всі попрощалися, Стефан не запропонував наступної зустрічі. З цього приводу я відчула лише полегшення. 
​​​​​​-Буду за годину.- прошепотів мені Айрон.- Чекатимеш?

-Ще чого.- фиркнула я і з гордо піднятою головою попрямувала в свою кімнату.

Так, що він там казав про червону білизну? Не одягати? Я й не збиралася, але хіба мені дали вибір. Віднайшла потрібний комплект, досить відвертий, весь з мережива, але іншого , такого кольору, я не мала. 

Швидко прийняла душ, одяглася, накинула поверху атласний халат і щоб якось скоротити час , взялася за книжку. 
Та мені ніяк не вдавалося зосередитись. Букви не формувалися в слова. Рядки миготіли незрозумілими символами. 
З жахом усвідомила. Я й справді чекаю….