Програне парі

12. Айрон

Ця ненормальна виявилася ще й брехухою . Після того як повернувся до дому, місця собі не знаходив. Хвилювався, чи все гаразд. В голові все ще не вкладалося, те що вона втнула. Але чи в порядку вона? А якщо отримала серйозну травму, а до лікаря ж не піде. Ходив по під дверима, нерви були на межі.
Що це ? Шум води, звуки кроків.
Постукав.
-Відчиняй. Я знаю, що ти не спиш.
Затихла, мов мишка. Та мене не проведеш. Я не відступлю.
Коли побачив її розпатлану, у халаті, ледь згріб усі думки до купи.
Виявляється, вона весь вечір була вдома. Втомилася, бідолашна, бігаючи по магазинам. А битися з мужиками, ти часом не втомилася, мила. Особливо було цікаво спостерігати за цим театром, який вона так не вимушено грала, дивлячись на синець, що вже розливався . Уявляю що буде завтра.
І от, стоїть переді мною, бреше , оком не змигнувши, ще й звинувачує в чомусь. А я, як дурак, думаю лише про те, що під тим халатом і чи не видно мою ерекція.
Вийшов з кімнати, приперся на стіну. Серце гупало як навіжене. Не можна. Не можна її хотіти. Ні до чого доброго це не приведе. Вона не вписується в мій план. Хіба з такою жінкою можна спокійно провести своє життя. Ще й звір в середині, наче сказився. Муркотів, наче домашній кіт, а не хижак, щасливий з того, що з нею все гаразд. Та що їй станеться. За себе хвилюватися варто. Як би не збожеволіти.

З ранку комедія продовжувалася. Впливла до сніданку. Така гречана, така мила. Справжня панянка. Якби не синець. Багряний такий. Синьо-зелений.
-Як почувається?- запитав.

-Добре. Готова до нових пригод.

Ледь не вдавився. Чесне слово. Навіть уявити важко, до чого вона там готова.
Цікаво було спостерігати за нею. Та подальші події були не менш вражаючі.

До нас приєднався Роберт. Звісно, він запитав про гематому. Це треба було бачити. Так, мила, так. Я бачу крізь ілюзію. Так, я все знаю. І так, прочуханка тобі забезпечена.
Сидить , колупає кашу. Очі підвести боїться. Правильно. Я злий. А ще збуджений. Виявляється хотіти можна не лише спокусливо одягнену жінку, а й таку, знервовану й збентежену, що кусає свої губи й вдає, що розмова її ніяк не стосується.
Мало того, Роберт і далі підливає масла в вогонь. Згадав про вчорашній вечір. Ніби я міг забути. Ніби вона не марилася мені цілу ніч, в облягаючих штанах і з голим животом. Ніби моїм єдиним бажанням не було торкнутися до її шкіри.
Так. Стоп. Що? Вона домовилася про реванш? Коли й встигла. Хтось дограється.
-Ви поснідали?- спитав- Нам треба поговорити.
Виявилося, вона голодна. Дбайливо пережовує кожен шматочок. Не біда. Я почекаю. Хоч до вечора. Навіть насолоду отримав спостерігаючи.
Та ця навіжена, замість того, щоб все таки десь відшукати останні краплі самозбереження, починає суперечку зі мною. Об одвірок вона гепатиметься коли забажає, я їй не указ.
В якому настрої я йшов в кабінет? Не важко здогадатися. Ввічливо посміхався всім зустрічним і сподівався , що не прибʼю нікого по дорозі.
Зачинивши за собою двері сів за стіл, запропонував їй місце навпроти.
-Ви усвідомлюєте наслідки своїх дій? - хоча кого я питаю. Розсудливість і ця міс несумісні .- Якщо Стефан дізнається, можеш забути про нього.

-Цю трагедію якось переживу. - хмикає.

-Ви ж, наче, за одруженням приїхали!

-Я приїхала під приводом одруження . Це дещо інші речі.

-Отже заміжжя вас не цікавить? А що тоді?

-А дійсно, що ще мене може цікавити. Дайте подумати. Навчання? Розвиток? Власні інтереси? Ой, ні. Це ж таке безглуздя. Куди мені, дівчині, такі цілі. Я ж сплю і бачу як стати дружиною вельмишановному і вельмибагатому лорду, народити йому діточок і тихо існувати. Оце мрія так мрія.

-Не перекручуйте. І взагалі, на майбутнє, забороняю вам брати участь в боях.

-Добре.

-Ніяких думок про реванш.

-Добре.

-Більше ніякого обману.

-Добре.

-Ви слухатиметесь кожного мого слова.

-Добре.

А погляд. Щось мені все це не подобається.

-Готові принести магічну клятву?

-Ні.

-Як ні? Чому?