10. Бріана

Ні, моя вдача колись погубить мене. Це точно. І бачила ж, що він майстерніший за мене, розуміла, що програю. Та доводи розуму залишилися непоміченими. 
Третій суперник, славнозвісний Камерон, стояв навпроти мене нахабно посміхаючись.

-Привіт, мала, готова програти? Може визнаєш поразку одразу. Не хочу нашкодити.

-За себе переймайся, малий. Ще побачимо, хто кого.

-Навіть так.- розреготався.- Тоді підвищимо ставки. Як тобі така угода? Якщо я програю, забереш весь мій виграш за попередні бої.

-Добре. А якщо я, то ти мої .

-Ні, крихітко, так не цікаво. Якщо ти програєш, підеш зі мною на побачення у ці вихідні. А щоб не обманула, й не підкинула когось замість себе, покажеш себе справжню. Не дивися так. З близьку помітно ілюзію. 

На роздуми не було часу. Та й попередні, доволі легкі перемоги, додавали мені азарту. 

-Добре. Але заприсягнися, що не видаш мене нікому.

-Домовились.

Ми потиснули один одному руки. Магічно скріпивши домовленість.

От нащо? Скажіть мені, нащо я влізла ще й у це? Пригод мені мало? 

Звісно, я програла. Щоправда, достойно. Не соромно було ані краплі. Такому супернику не гріх було й поступитися. 
Довелося одразу виконати одну з умов, бо Камерон заявив, що з місця не зрушить поки не побачить моє обличчя. А місце він зайняв прецікаве . Сидів на мені, ніби так і годиться. Зняла лише для нього ілюзію. Захоплення, що прочитала в його очах не віщувало нічого доброго. Я ж іще й побачення йому вина. Ой мамо. Знайшла пригод, так знайшла. Навіть таткове причитання почула в голові «А я ж казав. А ти ж не слухаєш. Бріано, коли вже ти вгамуєшся».

Та грець з ним усім. Подумаю про це завтра . За таке не страчують, а інше не важливо. 
Поклони. Зал реве. Мить слави. Що не кажи, а приємні відчуття.Та впиватися ніколи. Швиденько заберу виграш і до дому. 
Айрон теж в залі. Я бачила його. Сидів - витріщався. Сердився. Без цього він не може, виявляється. Раділа лише тому, що не на мене, бо упізнати ніяк не міг. Напевно думає, що є хтось божевільний . От і добре. 

Айзека довелося зачекати. Він вирішував ще якісь справи, тому крокувала перед його кабінетом туди-сюди. Час піджимає.

-Ну ти даєш, Блискавко- поплескав  мене по плечі.- Це ж треба. Вистояти стільки проти самого Камерона. Це успіх. Заходь- відчинив двері.

-Ось твій виграш. Навіть більше. Заслужила. Надумаєш прийти ще, ласкаво просимо. 
-Матиму на увазі.- пробурмотіла, згрібаючи монети у кишеню. А чом би й ні. Якщо добре обдумати тактику Камерона, зважити все, можливо щось та й вийде. Тільки на дурнуваті парі не погоджуватись, бо скінчиться ще більшою халепою. 

Поки кучер віз мене до дому, я мов на голках сиділа. Лиш би встигнути. Тихенько відчинила двері. Нікого. Слава богу. На вшпиньках пробралася в кімнату й коли опинилася в безпеці з полегшенням зітхнула. 

Швиденько в душ. Як же добре. Вода змивала весь бруд. Трохи пощипували пошкоджені місця. Особливо на руках, кісточки були геть збиті. Та й на обличчі на ранок буде добрячий синець. Нічого, та сама ілюзія мені в поміч. Якщо спитають, навіщо, скажу що приховую недоліки шкіри. Це ж правда. Синці - то недоліки. 
Тільки но вийшла з ванної кімнати, як почула стукіт у двері. Це ще хто ? Мене нама. Я сплю, праведним сном. Стукіт повторився. 
-Бріано, я знаю, ти не спиш, чув шум води. Відчини. - Айрон. Хто ж іще. І нічого що пізня година? Митися не можна, чи що?

Швиденько приховала всі ушкодження, скуйовдила волосся, ніби я щойно з ліжка, пішла відчиняти. Бо цей ненормальний перебудить весь палац. Те, що він не відстане, я зрозуміла по рівномірному стукіту  , що не припинявся. 
​​​​​​-Чого вам, високосте?-пропустила його в кімнату.- Знов вирішили побути на сомоті й обрали для цього мою кімнату? Дайте вгадаю, вона ваша улюблена? Знайте, я звідси нікуди не піду. Це вже перебір. 
-Почув гриміт в кімнаті. Думав щось сталося.

-Та сплю я. Чуєте. Десятий сон вже бачила, поки ви не розбудили. 
-Отже спите. І ніде не були сьогодні? Весь час в кімнаті провели?

-Так. Стомилася. Вчорашня прогулянка добряче вимотала мене. Знаєте як важко нам, тендітним дівчатам, даються походи по магазинам? 
-А пакунки ваші доставили? 

До чого ця розмова?

-Так.

-Покажете бодай щось.

От воно що, на чисту воду хоче вивести. Не на ту напав.

-Бачили котра година? Щось ви дивний, взагалі. Вчуваєтся щось. Речі покажи опівночі. Все в порядку? Смиканий  ви якийсь. 
У нього й справді трішки сіпалося око. 
-Думаю вам вже час.- продовжила я. Й почала потихеньку випирати  з кімнати. 
-Божевільна, - прошепотів на останок і врешті решт забрався таки.

І що це було?