8. Айрон

Ох і вимотала мене ця навіжена . Подумати тільки, знайомі декілька днів, а окрім неї й думати ні про що не здатен. Дратує так, що хочеться…. Хочеться…. Чого мені хочеться. Найперше, замкнути в кімнаті і нікуди не пускати. Бо ці її вибрики доведуть мене до божевілля. Спочатку та прогулянка з графом. Я спохмурнів від її вигляду . Вона готувалася до цієї зустрічі, хотіла справити враження на Стефана. Цей бісив не менше. От чого причепився. Дівчат мало? З легкістю знайшов би будь-яку, та ні, Бріану йому подавай. 
І скажу вам ще одне. Ніколи не смійтеся з чужої біди. Бо життя так оберне, що не раз пошкодуєте. Є в нас одна давня, сімейна історія. Розповідаючи яку, мама , а з нею і ми, завжди сміємося, а батько похмурніє і каже, що нічого веселого не бачить. Колись, коли батьки лише познайомились, тато, ще не знаючи на що здатна моя люба матінка, вирішив командувати нею , й вказати які саме сукні вона повинна носити. Звісно , він поплатився за таке свавілля. Та мене , особисто, в цій історії найбільш смішила його реакція. Ну що з того, що вона одягала відверту сукню? Теж мені привід. Я б на таке ніколи не повівся. Ревнощі, це взагалі прояв слабкості, невпевненості в собі. 
 Коли побачив її виріз на спині, ледве стримався, щоб не потягти силоміць і змусити перевдягнутися. Ще й Стефан привів з собою Пенелопу. От навмисно, знаю, щоб відволікти мене. Та це їй слабо вдавалося. Бо думки були зосередженні на геть іншій особі. 
Прогулянка в парку була схожа на тортури. Пенелопа вчепилася в мене, радісно теревенила, натякаючи на продовження на самоті. А я не слухав. Я дивився на спину, що була переді мною, на руку , що спиралася на графа. Чому весь час чути сміх? Про що вони розмовляють? З ним вона не огризається, не намагається суперечити з будь-якого приводу. Он яка мила. 
Думка про те, щоб завершити вечір на одинці з Пенелопою була відкинута, бо тоді б довелося залишити цих двох на одинці. Ще встигну. Може й забіжу якось на днях, скину напругу. 
Наступний день з самого ранку не задався . Навалилося стільки справ. А я, замість того, щоб поринути в них з головою, думав про ту нестерпну. 
За вечерею зʼясувалося, леді як пішла з ранку, так ще й не прибула. 
У зовсім поганому настрої всівся її чекати. Для видимості взяв книгу, мовляв читаю, а не чатую на неї.

По крамницях вона ходила. Аякже . Жодного пакуночка з собою. Бреше. Ще й огризається. Я їй не указ. Та де це бачено. Я ледь стримувався , коли підійшов. Ще й цей запах півоній не додава мені глузду. Я напевно, мазохіст , інакше як пояснити те, що єдине, що зараз турбувала мене - це які її вуста на смак. 
її »надобраніч« врятувало мене від помилки. Бо ще мить і я б не стримався. Це не правильно. Адже от-от почнеться відбір, на мене чекає одруження з підходящою кандидатурою. Жінкою , яка повністю вписується в уявлення про те, якою повинна бути моя дружина. Покірна, лагідна, терпляча. 
Вихід я бачив лише один. Уникати спілкування. Це дозволить чарам розвіятись. Тому, коли у вечір середи, Бріана знов не спустилася , передавши через слуг, що втомлена, й ляже спати, зітхнув з полегшенням. Все на краще.

Тим паче вже й так мав плани. В клубі проводилися магічні бої. Цікаве видовище. Я й сам, коли був молодший, не раз брав участь. Тут не так важлива фізична сила, як вміння володіти магією. Бойовою. Серйозних травм ніхто нікому не завдавав, але не раз доводилося проходити з синцями декілька днів. Перемагав той, хто вкладе суперника на лопатки. Кожен обирав для себе різну тактику. Хтось більше покладався на силу, хтось на магію. Але щоб перемогти, треба було добре володіти і тим і тим. 

На сьогоднішній вечір я не покладав великих сподівань. Адже лорд Камерон братиме участь. І як йому не обридло. Ганяє їх там, мов малих дітей. В юності ми часто розважалися разом. Навіть були суперниками в двобоях з перемінними успіхами. Зараз залишилися добрими друзями. Він був чи не єдиною людиною, якій я довіряв і спілкувався на рівних. 
Вже в клубі, всівся на своє звичне місце, з якого було добре видно всі чотири арени. Але основна, на якій відбувається фінал, була найближче. Біля мене зайняв місто Стефан. 
-Вітаю.- простяг він мені руку. - чув новину? В останню мить замінили одного учасника. На жінку! Уявляєш? Кажуть, якась таємнича Блискавка. З східних колоній. Вона чемпіон там у себе. Це ж які слабаки там живуть, якщо баба змогла перемогти. Шкода, що страшна, наче опудало, хоч фігурка кажуть нівроку. Цікаво буде подивитись.

Перша думка була про те, що далеко не слабаки на сході. Знав особисто деяких. А друга - вони там що, показилися? Що не дівчина - то ненормальна. 
В залі піднявся дикий рев. Бійці почали виходити на ринг. Особа, що зацікавила навіть мене, була на останньому. Так, тіло й справді досконале. Стрункі ноги, обтягнуті шкіряними штанами, пишні груди, які прикривав теж шкіряний топ. Голий живіт і руки, для зручності. Обличчя правда, не те щоб потворне, але якесь непримітне, не виразне. Маленькі очі, великий ніс, широкі скули. Волосся кольору соломи зібране у хвіст. Якийсь десонанс. Так. Стоп. Це ж ілюзія. Тіло змінювати заборонено, а от обличчя, скільки завгодно. Хтось бажає зберегти анонімність. Цікаво. А ще цікаво і інше. Ми з братами, усі четверо, мали здібність бачити крізь ілюзію будь-якої складності. Навіть ті, що не міг зняти жоден артефакт. Тому з легкістю переключився на магічний зір . Хто ж там ховається?Скоріш за все я ніколи не бачив її , але поглянути хотілося .