6. Бріана.

Погода була чарівна. Теплий літній вечір. Сонце вже хилилося до долу, спека спадала. Парк потопав в  деревах, кущах троянд і різної зелені. Ми йшли стежкою, понад озером. Я і Стефан по переду, Айрон з Пенелопою позаду, на відстані декількох десятків кроків.

Граф був цікавий співрозмовник. Бесіда була легка й не вимушена. Не те що дехто. От навіщо думати про нього навіть зараз. Про те, як неначе кліщ, вчепилася в нього Пенелопа. 
Так, непомітно, підійшли до затишної тераси, де вже на нас чекали. 
-Що будете замовляти?- спитав офіціант.

Хлопці взяли прохолодні напої, міс спокуса заявила, що о такій пізній годині вона не їсть.

-А я буду морозиво.

-Яке? Полуничне, ванільне, шоколадне, малинове?

-Усі. Обожнюю його.

За десять хвилин переді мною стояла велика таця вщент наповнена смакотою. Я аж руки потерла в передчутті. Піднесла першу ложку до рота. Мммм. Смакота. Очі самі заплющилися від задоволення.

-Я б пригощав вас кожного дня, якби моя воля. - Стефан дивився на мене якимось новим поглядом. 
- І покинули через місяць, коли б я перестала влізати в сукні.- засміялася у відповідь.

-Ні, я серйозно. Можливо знов зустрінемось на цьому тижні. Чекати до вихідних надто довго. Скажімо в середу?

-Нажаль не зможу, маю деякі плани. А от у вихідні було б чудово. 
-Зрозумів , не наполягатиму. Хоча думка про те, що так довго вас не бачитиму, крає моє серце.- граф підніс мою долоню до своїх губ і поцілував.

Я висмикнула руку, щось події почали розвиватися занадто швидко. 
-Вибачте мою нестримність. Ваша чарівність позбавляє мене глузду.

-Айроне, а чом би нам не залишити цю чарівну пару. Ми ж лише заважаємо. Ти так давно не заходив в гості. Знайдемо як провести час на самоті- втрутилась Пенелопа.Так от воно що, вони коханці. Ця думка, полоснула мене по грудях. А я, дурепа, навіть не второпала  одразу. Хоча, що мені до цього. Нехай їдуть. Розважаються. 

-Ви давно знайомі?- нащось запитала я.

-З Айроном? Нас повʼязують роки тісної дружби. Час від часу. 
Що це за дружба, час від часу. Так і скажи. Трахаємось при нагоді, коли Високість знезійде. Ось і зараз саме такий момент. 
-Не можу - вперше за весь вечір озвався принц.- маю обов’язок доглядати за леді Бріаною. Та й година вже пізня. Думаю, доречно буде відкланятися. Стефан, ти ж не проти відвести Пенелопу, а ми з Бріаною повернемось удвох. Нащо вам їздити туди-сюди.

-Мені не важко, друже, я навіть пішки готовий йти до самого замку.

-Але ж Пенелопа стомилася, не варто змушувати леді страждати. 
-Так, ти правий. 
Я ще поколупалася в своєму морозиві, настрій геть пропав. Сонце сідало за обрій, час було прощатися.

-Які ваші улюблені квіти?- спитав граф на прощання.

-Півонії. А що?

-Я знайду найпрекрасніші для вас у нашу наступну зустріч.

Знов припав у поцілунку до моєї руки. Затримався, більш ніж було потрібно. 
-Рахуватиму дні, моя чарівна леді. 

-До зустрічі.- якось занадто різко смикнув  мене принц, і потягнув у протилежний бік.

Коли ми відійшли достатньо, щоб нас не було чути, запитав:

-Цікаво, які у вас справи на цьому тижні, що навіть часу на зустріч нема?

-По перше, це вже трішки занадто. А по друге , справ у мене не може бути, чи що? 

-Мені треба вас супроводжувати? Може ще якийсь залицяльник? 
-Вистачить з мене й цього. Ні, ваша присутність не потрібна. Це жіночі справи, вам буде нецікаво.

-І на цьому дякую.

Коли вже всілися в карету, я мала намір мовчати. 
-Як вам граф?- спитав Айрон.

-Милий.

-Милий і все?

Так і все. Але не скажеш про це ось так, тим паче йому.

-Ну вродливий, цікавий, шляхетний.

-А як кандидат в чоловіки?

-Чи не зарано думати над цим?

-І все  таки?

Що йому сказати, що він мені й задарма не дався? Що про одруження навіть не думаю. Граф хороша людина, але зовсім мене не приваблює. Та відповіла зовсім інше:

-Не знаю, час покаже.