15. Сумна родинна історія

Костя 

‘Зранку і вдень у нас було трохи часу, тож я вирішив провести весь цей день з Євою. Спочатку ми поснідали в готелі, потім вирішили прогулятись до моря. Тут було доволі тепло, тепліше, ніж в Києві. 

Мені пару разів дзвонила Соня, були певні питання по роботі, а крім того, виявилось, що хтось ще почав рити на мене. Ну, я не надто боявся поліції і все залишив на своїх хлопців, вони знали, що робити з занадто допитливими хлопцями, в них в цьому був великий досвід. 

Але зараз я не хотів думати про робочі моменти.

Ми з Євою якраз пройшли на пляж, людей майже не було.

— Мені тут подобається, — сказав я, коли ми підійшли до води. — Нікого навколо, тільки ми двоє. 

— Треба буде повернутися сюди улітку і організувати нічне купання, — усміхнулась Єва. 

—  Поїдемо в якусь подорож влітку. Я взагалі думав повезти тебе за кордон, думаю, тобі б сподобалось десь на океані, — я підніс її долоню до своїх губ і поцілував.

— Мені сподобається скрізь, де я буду з тобою, — вона щасливо усміхнулась.

В цю мить я почув, як телефон в кишені Єви завібрував.

Вона дістала його і поглянула на екран.

— О, це знову Кір, — сказала вона, усміхаючись. — Ніколи б не подумала, що чоловік може так любити котиків…

— Знов відправив тобі фотку з ним і котом? — я все ж не стримався і зазирнув у її мобільний.

— Так, — вона знизала плечима. — Ну, коли вже я його побачу, то треба буде якось натякнути, що в мене має бути особистий час, коли я б не хотіла відволікатися на телефон… Але зараз буде неввічливо, якщо я не відповім, ти ж не будеш проти, як я напишу йому два слова? 

— Ні, я не проти, це твій телефон і твій… Друг, — все ж сказав я. — Роби те, що вважаєш за потрібне. 

— Дякую, — Єва поцілувала мене в щоку. — Для мене дуже цінне те, що ти не ображаєшся на мене і довіряєш мені…

— Головне, що він тобі не подобається, як чоловік, не подобається ж? — я зазирнув їй в очі.

— Так, мені подобаєшся лише ти, — сказала Єва, обіймаючи мене. — Всі інші чоловіки для мене просто не існують…

— Кохаю тебе, — я торкнувся долонею її щоки.

— Коли ти так дивишся на мене, мені хочеться негайно повернутися назад до готелю і зачинитися там удвох, — сказала вона. — Але скоро та вечірка, тож, боюсь, не вийде…

— Ну, трохи часу в нас ще є, чому ні, — відповів я грайливо, облизуючи при цьому губи. — Ходімо… Все встигнемо…

***

— Ти дуже красива сьогодні, — я торкнувся губами її шиї, коли ми їхали в ліфті на останній поверх, де був ресторан, в якому мало відбутись святкування і дійство, яке я затіяв.

— Дякую, ти теж шикарно виглядаєш, — в очах Єви грали бісики.  — Думаю, всі присутні тут жінки будуть не зводити з тебе очей…

— Але мене не цікавить жодна з них, тільки ти, — я торкнувся губами її губ, але саме в цей момент дверцята ліфту розкрились і довелось відсторонитись від неї. 

— Мені дуже приємно це чути, — відповіла Єва, усміхаючись і беручи мене під руку. 

— Сьогодні буде красиве шоу, — сказав я, коли ми заходили в залу.

Я подався до її вуха і прошепотів:

— Бачиш окремий стіл? Пара і троє дітей?

— Так, — вона кивнула. — А хто це?

— Сьогодні у них річниця весілля. І сьогодні ж вони залишаться без награбованих статків, — я задоволено усміхнувся.

— Ясно,  — сказала вона якось невпевнено, поглядаючи на ту родину. 

— Повір, моя команда знайде тим грошам краще застосування, — відповів я. — А ці люди… Досить вже таким як вони жити на гроші бідніших людей. Час ділитись.

— А куди ти потім витрачаєш ті гроші? — поцікавилась Єва. 

— Частина йде на оплату команді, десь відсотків десять, ще десять відсотків я беру для розвитку компанії, інше я зазвичай відправляю на благочинність. Але, як і сказав, приблизно одну пʼяту частину до того забираю в фірму.

— А якщо поліція чи ще хтось розкриють ці схеми, це ж незаконно? В тебе можуть бути проблеми з законом? 

— У нас все схоплено, і мої суми не зберігаються в Україні, — я знизав плечима. — Хоча податки я, само собою, все одно сплачую. Після того, як відмиваю гроші.

— Зрозуміло, — вона озирнулась навкруги. — А коли почнеться “шоу”, як ти казав? 

— Вже скоро, давай сядемо, — сказав я і повів її до столиків.

Ми сіли за один із них, той, на якому були написані наші імена. Я заздалегідь знав схему розсадки, більш того, я навіть поміняв наш столик з іншим, щоб нам було ідеально добре видно стіл з тими, хто за пару хвилин втратить все.

— Ну, ми вже зайняли місця спостереження, тепер можна починати, — я задоволено усміхнувся і відправив повідомлення своїй команді, що вже можна починати.

Я підняв келих і сказав:

— Давай випʼємо за справедливість, — я усміхнувся Єві.