14. Листування продовжується

Єва

Коли я увійшла до спальні і побачила, що Костя тримає в руці мій телефон і з кимось розмовляє, я відчула занепокоєння. Чому я не заблокувала вчора Сергія, спершу мені було не до того, а потім я просто забула про нього… Чи, може, це Кір подзвонив так невчасно? 

— Що сталося? — запитала я, дивлячись на Костю. 

— Твій колишній подзвонив, — відповів Костя, прикриваючи долонею район мікрофона телефона. — Дати тобі слухавку? Ви вчора не договорили, як я зрозумів…

— Я мала його заблочити, — зітхнула я. 

— Тримай, — він встав з ліжка і простягнув мені мобільний. — Вийду, пробач, що відповів за тебе. 

Я тільки хотіла щось сказати, але Костя вже вийшов з кімнати.

— Навіщо ти це робиш? — запитала я в Сергія. Була така зла, що якби він був поруч, могла б ударити його. 

— А що я зробив? Подзвонив дівчині, яку кохаю, коли це стало заборонено? — він зітхнув.

— Я ж тобі вчора все пояснила, між нами все скінчено. З того дня, коли ти програв мене в карти, я більше не твоя дівчина! Тому забудь мій номер, а я зараз заблокую тебе…

— Що, сподобалось бути іграшкою багатія? Чи, може, він залякує тебе, Єво? Якщо він це робить, я можу допомогти…

— Не треба мені допомагати, зі мною все чудово. Я кохаю свого чоловіка! Все, бувай! — я натиснула на відбій, а потім внесла номер Сергія у “чорний список”. 

Потім пішла на кухню, де й знайшла Костю. 

Підійшла до нього і обняла:

— Все, тепер я остаточно його заблочила, бо коли вчора просто послала, він, видно, не зрозумів…

— Я вчора чув частину розмови, — Костя зітхнув. — Все звучало доволі двозначно. А ти обманула мене, що помилились номером. 

— Я не хотіла засмучувати тебе, — я відчула велику провину через те, що збрехала Кості. — Боялася, що ти знову почнеш ревнувати і ображатися…

— Не бреши мені більше, — він обійняв мене у відповідь. — Краще кажи правду, тоді не буде непорозумінь.

— Добре, але цього вже більше не повториться, — сказала я. — У нього немає жодних шансів повернути мене…

— З Сергієм може й ні, а як щодо Кіра? — Костя зазирнув мені в очі.

— Але коли я говорила з Кіром, то не приховувала цього, — я знизала плечима. — Ми лише друзі, чому я маю приховувати, що розмовляю з другом? 

— Я просто кажу наперед, — додав він. — Я вірю тобі, тому не приховуй від мене нічого.

— І ти тоді теж нічого від мене не приховуй, добре? — попросила я. 

— Я ніби й не приховував, — він торкнувся долонею моєї щоки. — Якщо тобі щось цікаво, можеш питати, я не маю від тебе секретів.

— Я вірю тобі, — я обняла його міцніше. — Просто кажу наперед, як і ти. Якщо тобі щось не подобається, чи виникають якісь запитання, то кажи відразу, бо як накопичувати це в собі, потім ми можемо посваритися…

— Добре, — погодився Костя. — Ти маєш рацію. Я дуже хочу, щоб у нас все було добре і ми не сварились, — він торкнувся губами моєї щоки. — Хочу, щоб тобі було добре зі мною.

 — Мені завжди добре з тобою, — сказала я. — А сьогодні особливо чудово, бо я передчуваю нашу першу родинну поїздку…

***

 Коли ми вирушили в дорогу, у мене був чудовий настрій. Надворі стояла сонячна, вже весняна погода, автівок на трасі було небагато, і ми могли їхати досить швидко. 

— О котрій ми приблизно будемо в Одесі? — запитала я у Кості. 

— Сумарно нам їхати годин пʼять, — відповів він. — Шкода, що ще не вийде покупатись, ще прохолодно. Але ми можемо зʼїздити туди і влітку. Або може ще кудись. Куди б ти хотіла поїхати?

— Куди завгодно, головне, щоб з тобою, — я усміхнулася, відкидаючи на спинку сидіння. Костя увімкнув музику, і я заплющила очі, насолоджуючись цим відчуттям руху і мелодії, коли раптом почула звук сповіщення на телефоні. 

Дістала його із сумочки і поглянула, трохи з тривожністю, бо побоювалась, що то міг знову бути Сергій, з якогось іншого номера. 

Але мені написав Кір. 

"Привіт, як справи? Вже трохи сумую за тобою, хоч ніби й не бачились всього добу."

Костя не дивився на мене чи на телефон, він був за кермом, але, певно, все ж почув, що мені прийшло повідомлення.

“Привіт, — відповіла я. — У мене все добре, зараз саме в дорозі.”

Взяла телефон і сфоткала краєвид за вікном, а потім скинула Кіру. 

— З кимось переписуєшся? — поцікавився Костя, помітивши, що я сиджу в телефоні.

— Так, це Кір мені написав, — сказала я. Звичайно, можна було б сказати, що це якась подруга, але я вирішила більше не обманювати Костюм навіть у дрібницях. 

— Зрозуміло, — він кивнув. — Дякую, що кажеш правду, для мене це дуже важливо, Єво. 

— Він просто спитав, як справи, а я написала, що ми їдемо в Одесу і відправила фото, — пояснила я. 

В цю мить на телефон прийшло ще одне повідомлення.