11. Що це — ревнощі?

Єва

— А що, як нам взяти участь у якомусь конкурсі? — запитала я. — Звісно, на Євробачення нам ще рано, але щось простіше можна було б спробувати…

— Я думав про це, — сказав Вадим. — Але найближчий конкурс зовсім скоро, думав, ми не встигнемо. Або треба буде репетирувати мало не щодня… Власне, у мене багато часу, але я не впевнений щодо інших. Як у тебе з часом, Єво? Ти ж тепер одружена і все таке…

— Я думаю, чоловік не буде проти, він сам часто затримується на роботі, — я знизала плечима. 

— Я теж тільки за репетиції, все одно скоро кінець навчального року, то ще трохи і буде легше. А зараз можемо попрацювати посилено, — відповів Кір. 

— Я не знаю, — сказав Юра. — У мене зʼявилась дівчина зовсім нещодавно. Не знаю, як вона буде реагувати. Хоча, якщо ви будете не проти, я б міг запрошувати її на репетиції, щоб вона не нервувала. 

— Я не проти, — сказала я. — Якщо їй цікаво, то хай приходить…

— Вона просто реально вчора мені весь мозок виїла, коли розпитувала про дівчат в групі. Ну, тепер я знаю, що ти заміжня, — Юра усміхнувся. — Думаю, якщо вона з тобою познайомиться, то не буде ревнувати.

— Так, можете всі приводити своїх подруг, вони будуть нашою групою підтримки, — усміхнулась я. — Ну, знаєте, як ото на концертах аплодують, приносять плакати…

— А ти теж приведеш свого чоловіка? — Кір хитро усміхнувся, дивлячись на мене.  

— А ти — свою дівчину? — відповіла я питанням на питання. 

— У мене поки що немає дівчини, — він зазирнув мені в очі. — Не зустрів ту саму, а зустрічатись аби зустрічатись — це фігня.

— Думаю, це ненадовго, — сказала я. — От ми станемо популярніші, і в тебе відбою не буде від шанувальниць. Обов’язково знайдеш свою “ту саму”, ось побачиш…

Я поглянула на годинник і побачила, що вже майже дев'ята вечора. 

— Блін, Костя мене вб’є! — сказала усміхнувшись. — Чому час летить так швидко? 

— Твій чоловік? — усміхнувся Кір. — Ревнивий? Чи чому вбʼє? 

— Та то я пожартувала, — сказала я. — Просто ми домовились, що я подзвоню, коли в нас закінчуватиметься репетиція, а я забула його набрати…

— Хочеш, я підвезу тебе? Я на мотоциклі.

— Дякую, але краще я все ж подзвоню Кості, — я дістала мобільний і набрала його номер.

— Привіт, — він відповів миттєво, ніби тримав телефон у руках. — Ти як? вже завершила? Ти не прислала мені адресу, певно, забула…

— Вибач, ми так зарепетирувалися, що я про все забула, — сказала я. — Зараз пришлю адресу, в принципі, я вже можу їхати додому…

— Добре, тоді скоро буду, почекай на мене, — сказав Костя. — Тільки не стій на вулиці, вже темно, я подзвоню, коли виходити.

— Добре, я так і зроблю. Цілую тебе, — я натисла на “відбій” і обернулась до хлопців. — Все, за мною зараз приїде чоловік, так що, мабуть, на сьогодні репетиція закінчилась…

— Ну, я поїду додому, — сказав Юра. — На мене чекають. 

— Я теж, — кивнув Вадим.

— Я все ж почекаю на твого чоловіка, — сказав Кір. — Вже пізно, раптом він не приїде, чи запізниться. Передам тебе, так би мовити, з рук в руки, щоб не переживати.

— Супер, тепер мені точно нічого не загрожує, — усміхнулась я. 

Хлопці зібрали інструменти і вийшли, а ми з Кіром залишились в залі удвох. 

А коли Костя вже написав мені, що підʼїхав, то Кір несподівано зазирнув мені в очі і запитав:

— Знаєш, що я подумав, коли ми заспівали разом? 

— Не знаю, — сказала я.  — Може, що наші голоси гарно поєднуються? 

— Так, — він кивнув. — Ми ніби створені одне для одного, — він лукаво усміхнувся. 

Я раптом відчула якесь хвилювання і відвела очі. 

— Мабуть, вже пора виходити, — сказала, ковтнувши слину. — До завтра? 

— Я проведу тебе, сказав же, що передам з рук в руки, я не жартував, — він продовжував гіпнотизувати мене своїм поглядом, а потім несподівано додав: — Буду з нетерпінням чекати нашої зустрічі завтра…

Костя

Коли я написав Єві повідомлення, то вже стояв під будівлею універу і чекав на її вихід. Чомусь трохи нервував, все ж, раніше я не замислювався над її оточенням, але певно в університеті вчиться багато симпатичних хлопців. Щодо групи… Вона ніби казала, що там ніхто її не цікавить, але вона також казала, що у них буде якийсь новий учасник.

Я ніколи до цього не ревнував жінок, тож ці почуття були для мене в новинку. Причому, це було неприємне відкриття. 

Єва з’явилася досить швидко, але не сама. Вона вийшла у супроводі якогось хлопця, з яким жваво розмовляла. Мабуть, він сказав щось веселе, бо я побачив, як Єва засміялась. 

Потім вона побачила мене і помахала мені рукою. Обоє пішли до машини і я вийшов з неї, поки вони підійшли. 

— Привіт, — Єва поцілувала мене в щоку, трохи вставши навшпиньки. 

— Привіт, — я приобійняв її за талію і трохи притиснув до себе, зиркаючи на цього хлопця.