8. Ранок перед весіллям

Єва

Сама не знаю, що діялося зі мною того вечора. Мабуть, я мала радіти, що Костя поїхав, отже не діставав мене своїми дурними жартами. Але, з іншого боку, я постійно думала, що він поїхав розважатися, проводити час з жінками “легкої поведінки”. Варто мені було заплющити очі — і я починала уявляти, що він з ними робить. Мені здавалося, що якби я заснула, то було б легше, але я крутилася і все не могла заснути. 

Тому, коли він подзвонив мені, я була дуже знервована, мабуть через це й повелася так дивно. Принаймні будь-якої іншої причини своїй поведінці я так і не змогла підібрати. 

Я його не кохала, іноді мені навіть здавалося, що я його ненавиджу. У ті нечасті моменти, коли він поводився зі мною більш-менш людяно, я встигала повірити, що, можливо, ми вже “притерлися” одне до одного, і тепер якось знайдемо спільну мову. Але потім я знову стикалася з його насмішками і наїздами, і мені хотілося плакати. Але такої розкоші я не могла собі дозволити, бо, думаю, він тільки радів би, побачивши, що зміг довести мене до сліз. 

Тому, мабуть, моя поведінка була просто захисною реакцією. Інакше я не можу логічно пояснити, чому я сама його поцілувала. Але брехати не буду — цей поцілунок був незвичайним. Із Сергієм я ніколи не відчувала нічого подібного…

***

Вранці, коли я прокинулася, то відразу пригадала події вчорашнього вечора і відчула, що червонію. Як пережити це весілля, і, найголовніше — ніч після нього? 

Я вийшла на кухню і стала робити каву, а за п’ять хвилин почула в коридорі кроки, і побачила Костю, який стояв у дверях. Виглядав він трохи сонним. 

— Тобі робити? — запитала я.

— Привіт, так, — він підійшов ближче до мене і обійняв мене, зазирнувши в очі. — Добрий ранок, хочу тебе поцілувати, можна?

Я очікувала чергового підвоху від нього і збиралася з думками, щоб у разі чого відповісти різко, але моє тіло реагувало якось дивно. Відчула, що дуже хочу, щоб він ще раз мене поцілував. Від його погляду всередині мене наростало якесь тепло, і я не могла нічого з цим зробити. 

Мовчки кивнула, так само продовжуючи дивитись йому в очі. 

Костя усміхнувся, швидко облизнув губи, а потім подався вперед і торкнувся своїми губами моїх. Цілував ніжно, продовжуючи обіймати мене за талію.

Я заплющила освиі відповіла на поцілунок, закинувши руки йому на шию. Відчувала, що якби він зараз запропонував піти далі, я б не могла опиратися. 

Але за якусь мить Костя все ж відірвався від моїх губ і знов зазирнув мені в очі:

— Сьогодні ти станеш моєю дружиною, а я — твоїм чоловіком. Я дійсно хочу цього. Не через твій спадок.

— Але я нікудишня господиня і в мене немає смаку в одязі. Я можу тебе осоромити своїми виступами на сцені…

— Я просто не хотів, щоб всі вирячались на тебе, думаю, саме це було основною причиною мого невдоволення, — відповів Костя. — Бо вже тоді мене сильно тягнуло до тебе, а ти вдягала такі відверті речі... А щодо "господині", ну, я теж ніколи не жив з кимось, тож так само, як і ти, можу щось не розуміти і не робити так, як ти очікуєш, це нормально.

— Просто я не знаю, що від тебе чекати в наступний момент, — сказала я. — Наче все добре, а потім ти знову починаєш критикувати, і я почуваюся якоюсь дурепою…

— Це було до того, як я зізнався, що ти мені подобаєшся, — він провів долонею по моїй щоці. — Через те, що я не міг сказати цього прямо, я був дуже роздратований… 

— Але тепер ти зізнався, і тобі стало легше? — запитала я. — Я можу сподіватися, що ми будемо спілкуватися нормально, так, як зараз? 

— Так, — Костя кивнув. — Мені більше не потрібно привертати твою увагу чимось подібним.

— Тоді давай пити каву, бо ти вчора, здається, трохи перебрав… Як твоє самопочуття? 

— Бухав капець, — зізнався Костя. — Мене все дратувало… Знов. Думав, чому ти не зупинила мене. Потім пацани почали казати про тебе всякі дурниці… Що поки мене нема, може, ти розважаєшся з кимось… Я коли подумав, що хтось може торкатись тебе, змушувати усміхатись, а не тільки викликати роздратування, як я, то мені стало дуже неприємно.

— Ну і де мені розважатися, — я усміхнулась. — Ти ж бачив, я лежала в ліжку, і нікого поруч не було… Хіба, може, ти подумав, що я ховаю коханця в шафі, як у тих анекдотах? 

— А раптом би було, — він зітхнув. — Ну, зараз я розумію, що алкоголь трохи змазав картину. І ти не схожа на ту, яка буде ховати коханця, чи щось таке. 

— Але ти був такий кумедний,  — усміхнулась я. — Особливо коли казав, щоб я не відключалася, що ти маєш розмовляти зі мною, поки їдеш додому. Цікаво, що подумав таксист? 

— Мені все одно, що він там подумав, — він знизав плечима. — Я не хотів залишати тебе ані на секунду, поки не приїду. Раптом ти б заснула, а зранку я б протверезів і нічого б не сказав і ми б зробили вигляд, що нічого не трапилось?

— Ти мені сьогодні снився, — сказала я, коли ми вже сіли за стіл і почали пити каву.  — Мабуть, через те, що я думала про тебе перед сном…

— Я думав, що ми ляжемо разом, але чомусь все ж спали окремо, — відповів він. — І що тобі снилось?

— Мені снилося, що ти обіймаєш мене, — зізналася я. — І кажеш щось хороше, не пам’ятаю вже що. А коли я прокинулася, то подумала, що шкода, що це тільки сон. Подумала, що зараз вийду на кухню, а ти будеш знову насміхатися з мене, і мені стало сумно…