7. Перший поцілунок

Костя

—...І потім буду дивитись, як ти його використовуєш, — на видиху сказав я, після чого трохи відсторонився і зазирнув своїй нареченій в очі. — Цікаво буде подивитись, я вже в передчутті…

— А казав же, що не збоченець, — вона похитала головою. — То ти прикидався…

— Хіба збочення хотіти дивитись на свою майже дружину? — я облизнув губи. — То що, може ну його, той вечір? — я торкнувся долонею її щоки.

— Тебе чекають твої друзі, — сказала вона усміхаючись. — Та й подарунок ти мені ще не купив…

— Завтра на весіллі отримаєш, — я теж усміхнувся. — Щоб не зраджувала, буде він тебе розважати.

— Який ти турботливий, — Єва знову похитала головою. — До речі, я запросила на весілля свою подругу, можна? Адже нам треба дружка? 

— Добре, ти ж не казала їй, що це фіктивний шлюб? Це все має триматись в таємниці. 

— Звичайно, не казала, вона думає, що у нас велике кохання, і просить познайомити її з якимось твоїм другом, — вона засміялася. 

— Всі мої друзі в курсі, що ти — програна дівчина, — замислено сказав я. — А твоя подруга? Певно, вона не в курсі?

— Ну ти ж сказав нікому не говорити, то звичайно, вона не в курсі, — мені стало неприємно від думки, що частина гостей на весіллі будуть дивитися на мене як на якусь річ…

— Мої в курсі, бо були присутні тоді, коли твій хлопець тебе програв. Так я теж нікому не казав, їх всього двоє, не переживай, — не знаю, чому я почав виправдовуватись, певно, тому що побачив, що вона вже не виглядала веселою.

— Ну, ти міг би попросити їх, щоб вони нікому про це не проговорились? — вона подивилася на мене вже серйозно, без насмішки. — Це дуже важливо для мене…

— Так, ну вони і так не скажуть, вони не з говірких, — запевнив я її. — Не переживай, мені не потрібні зайві чутки.

Останнє додав тільки тому що не хотів, щоб Єва подумала, що я роблю це для неї. Не хотілось показувати мʼякість.

— Тоді добре, — сказала вона. — Бажаю гарно погуляти! 

— Якщо що, лягай спати, ну але я все одно не буду ночувати деінде, повернусь додому. 

— Добре, тільки візьми ключа, бо я міцно сплю, дзвінок у двері мене може не розбудити…

***

Коли ми вже були у віпці, я почувався дивно. Все ще думав про Єву, а не про дівчат, які танцювали перед нами приват. 

Скільки б не пив, все одно не міг напитись і почувався тверезим, це було якось незвично.

— Чого це ти такий сумний? — поцікавився Ден. — Шкода, що тепер уже не зможеш погуляти, як раніше? 

— Це фіктивний шлюб, я зможу робити, що захочу, — я знизав плечима.

Розумів, що це правда, але дивні почуття не відпускали. Коли думав, що і Єва зможе робити що завгодно, то починав злитись.

— А твоя наречена теж зараз відривається десь із подружками? — запитав Алекс. 

— Та ні, — я похитав головою. — Ми повечеряли вдома і я поїхав, певно, вона вдома.

— То це вона могла лише зробити вигляд, що нікуди не збирається, — не вгавав друг. — А сама може, теж десь у рестику прощається з вільним життям…

Я насупився, уявивши цю картину. Спочатку намагався виправдати такі дивні почуття тим, що вона може десь проколотись і її сфотографують, але в глибині душі все ж розумів, що це не те.

Мені не хочеться, щоб хтось торкався її. 

Просто тому що вона моя. Так. Тому що вона — моя майбутня дружина.

— Я відійду, — я встав з-за столика і пішов до виходу з віпки, а потім і з клубу. Вийшов на задній дворик, дістав з кишені мобільний і несподівано навіть для себе, набрав Єву на відео. 

Коли Єва відповіла, то я побачив, що вона лежить у ліжку. Спальня була освітлена лише однією невеликою лампою, і в цьому освітленні, з розпущеним по плечах  волоссям, Єва виглядала дуже спокусливо. 

— Ти що, вирішив побажати мені добраніч? — запитала вона, усміхаючись. 

— Ти красива, — не знаю, навіщо я це сказав, ніби ж не набухався, але все ж…

— Скажи своїм друзям, хай тобі більше не наливають, — засміялась вона. — Може, взагалі їдь додому, а то завтра голова болітиме… 

— Поїду, якщо даси мені лягти з тобою,  — я усміхнувся.

— Ти ж казав, що це буде фіктивний шлюб, — вона насупилась. 

— Я взагалі багато чого не того мелю тверезий, — мене веселила ця ситуація.

Не те щоб я був аж дуже пʼяний, але можна було прикинутись, що це так, і сказати те, що я думав.

— Ага, а наступного дня протверезієш і скажеш, що це я поводжуся як шльондра, — сказала вона. — Плавали, знаємо…

— Повиси на телефоні секунду, не відбивай виклик, — я перевів розмову в фоновий режим і викликав у додатку таксі, а потім знов увімкнув відеозвʼязок. — Все, викликав таксі, буду десь хвилин за двадцять.

— Добре, — сказала вона. — Приїзди, бо я все одно не можу заснути, якось хвилююся перед тим клятим весіллям… То хоч поговоримо про щось цікаве…