6. Щодо подарунків…

Єва

Вранці я вирішила приготувати “здоровий сніданок” і зварила вівсянку. Тож, коли Костя прийшов до кухні, я підсунула йому тарілку з кашею:

— Смачного! 

— Хоч фруктів би нарізала туди, — він взяв ложку і почав колупати кашу. 

— А раптом ти і до фруктів матимеш претензії, наприклад, що вони з ГМО! — відповіла я. 

— Так купуй в якихось нормальних місцях і буде без ГМО, — Костя усміхнувся. — Банани там є, ну, були точно. Поріж.

Я дістала з шафки банани, обчистила один, порізала кружальцями і висипала Кості в тарілку. 

— Добре, я пішла, — сказала, встаючи з-за столу. — Пора на навчання. 

— Як ти добираєшся в універ? — запитав він, подивившись на мене.

— Як усі люди, на метро, — знизала я плечима. 

— Хочеш, найму тобі водія?

— Ага, і потім будеш мене до нього ревнувати, — я насмішкувато подивилася на нього. — Для тебе ж репутація понад усе! 

— Вдома будь не пізно, я подзвоню і перевірю, — він знов усміхнувся. 

— Так, пане командир, — сказала я. — Я можу йти? 

— Я не знаю, о котрій буду, ну, я тобі напишу, але думаю ночувати все одно повернусь, хоч і піду на той парубочий вечір, бо інакше мене будуть діставати, — відповів він.

— То мені вечерю не готувати? Тебе там нагодують? 

— Можеш не готувати, можеш замовити собі щось,  — запропонував Костя. 

— Чудово, замовлю собі суші, — я облизнулася. 

— У тебе все готове для весілля? 

— Ну я ж збиралася сьогодні йти по сукню. Відправити тобі фото? 

— А окрім сукні? Може, тобі треба ще щось, — замислено сказав Костя. — Головне не знімай обручку. Я хочу, щоб ти весь час була в ній, це важливо.

Я підняла праву руку так, щоб він бачив, що обручка на ній. 

— Куплю сукню, фату і  взуття під сукню, — сказала голосом старанної учениці. — Чи ще щось треба? Якусь особливу білизну? 

— Ну, білизну теж треба, — він кивнув. — Ні в чому себе не обмежуй. 

— Фото білизни теж тобі скинути? — запитала я, усміхаючись. 

— Можеш і скинути, — він теж усміхнувся. 

— Добре, домовились, — я пішла до виходу. — До вечора! 

— До ночі, — поправив він мене. 

***

Коли я прийшла в універ, то моя подруга Віка одразу помітила обручку в мене на пальці. Вона була взагалі дуже спостережлива, тож відразу запитала мене: 

— О, що я бачу! Невже Сергій зробив тобі пропозицію? — вона сплеснула в долоні.

Я скривилася:

— З Сергієм ми розійшлися. Не згадуй краще це ім'я при мені. 

— Але у тебе на руці обручка, — вона ткнула пальцем в обручку. 

— А, це… Я зустріла іншого хлопця, — махнула рукою я. — І завтра виходжу заміж! 

— Завтра?! — шоковано перепитала подруга. — Як? Хто він? Коли ви познайомились і чому я про нього нічого не знаю?

 — Ну, ми недавно познайомились, — сказала я. — Це було кохання з першого погляду, і він зразу зробив мені пропозицію. От, треба їхати вибирати сукню, поїдеш зі мною? 

— Подруго, мені здається, ти поспішаєш… Все через Сергія, правда? Ти робиш це йому на зло? Чи як? — запитала вона з недовірою. — Ти не маєш так вчиняти…

— Ні, не назло, просто я захотіла вийти заміж, — я зітхнула. — Велика любов і все таке… Коротше, давай втечемо з останньої пари і поїдемо по ту кляту сукню? 

— Я тобі не вірю, — вона теж зітхнула. — Ну, але якщо ти так вирішила… Певно, я не зможу тебе переконати? Він хоч красунчик? Твій наречений…

— О так, красунчик, — сказала я з іронією. — Думаю, тобі він сподобається… Прийдеш завтра на весілля? 

— Ти ще питаєш? Блін, але що я вдягну?... Мені теж терміново треба сукню… Хоч позичити десь.

 — Давай і тобі щось купимо, я скажу що моя дружка теж має бути на висоті, Костя дав мені картку і сказав ні на чому не економити…

— Він хоч не якийсь старий збоченець? — знов з недовірою запитала Віка. 

Я відкрила телефон і знайшла нашу переписку з Костею, там було на заставці його фото. Звісно, листування я їй не показувала, а тільки збільшила фотку. 

— Трохи застарий, але не так щоб смертельно, — сказала я.

— Вау…. Красунчик. Ну, виглядає дуже добре, я б теж хотіла собі такого папіка, — вона засміялась. — Хоча, йому, певно, несильно за тридцять, тож не такий вже старий!

— Дивись, на весіллі будуть його друзі, то може, когось собі уподобаєш, — засміялась я. — То що, може заб’ємо на навчання і поїдемо займатися шопінгом? 

— Так, я налаштована рішуче! Хочу і собі красунчика!...

***

Я вийшла із роздягальні в сукні, практично ідентичній до тієї, яку показував мені на фото Костя.