5. Парубоцька вечірка

Костя 

Робочий тиждень проходив трохи сумбурно і суматошно, бо мені треба було виділити цілий день і ще ранок на весілля і протверезіння після нього, а для цього треба було в темпі поробити всі заплановані справи… Тим паче, ми готувались до дуже серйозної операції, наймасштабнішої з усіх, що в нас були, і для того треба було зробити багато чого…

Коли я зайшов додому і зрозумів, що післязавтра в мене буде останній "робочий день", при тому, що я зазвичай працював всі дні, я навіть трохи розгубився… Не памʼятаю, коли таке бувало, щоб я не працював цілий день чи тим паче два. Ну, в суботу треба буде якось підготуватись, купити смокінг і все таке, все ж, я маю виглядати на рівні.

Коли я зняв верхній одяг і взуття, то пройшов до вітальні, де якраз сиділа Єва і гортала якийсь журнал. 

— Привіт, що там з сукнею, обрала?

— Привіт, якраз дивлюся, що зараз модне, — вона знизала плечима. — Ти ж не хочеш, щоб я тебе осоромила, купивши якусь сукню позаминулого сезону? 

— Мене влаштує класика, — я підійшов ближче. — Покажи, що там.

Вона простягнула мені журнал і ткнула пальцем в одне фото, де була сукня середньої довжини, яка зверху була облягаюча, а знизу асиметрична. 

— Візьми просто білу, пишну, яку беруть зазвичай, — я сів пору із нею і почав теж гортати журнал. — От, отаку, звичайну, класичну.

— Добре, — сказала вона, насмішкувато дивлячись на мене. — Фату теж одягати? 

— А що ти усміхаєшся? Ти маєш бути зразковою нареченою, нам не потрібна зайва увага через щось екстраординарне, — я знизав плечима. — Будь як всі наречені і буде те, що треба.

— О’кей, тоді й фату придбаю, — вона кинула журнал на столик. — Завтра після універу, певно, сходжу в салон, покажу їм ту фотку, що тобі сподобалась, хай щось подібне підберуть. 

— Добре, — я кивнув. — Їсти хочу, ти щось приготувала?

— Я купила піцу заморожену, — сказала вона.  — Зараз розігрію.

— Блін, хазяйка з тебе нікудишня, піца — це не їжа, — я скривився. 

— Ну, можу вівсянку запарити, — вона засміялась. — Якщо ти фанат правильного харчування…

— Давай вже свою піцу, — я зітхнув і саме в цей момент телефон в моїй кишені задзвонив.

Я дістав мобільний і подивився на екран, дзвонив мій друг, Ден.

— Алло, що треба? — запитав я, приклавши мобільний до вуха.

— Дзвоню попередити, що завтра в тебе парубоцька вечірка, — відповів мій друг.

— Я не замовляв ніяку парубоцьку вечірку, — я насупився. — Думав нормально попрацювати хоч завтра ввечері, бо і так два дні в трубу вилетить.

— Що, майбутня дружина вже нікуди не відпускає? — засміявся Ден. — Взяла під каблук? Якось ранувато… 

— Готуй шлюх, — я засміявся. — Найкращих. Абиякі мене не влаштують, ти ж знаєш.

— Без проблем, — сказав він. — Зробимо все за вищим розрядом! 

Я відбив виклик і подивився на Єву.

Вона так само подивилась на мене:

— Я піду гріти піцу, — сказала, ледь зморщивши носа.  — Сьогодні якось потерпиш мене, а вже завтра відірвешся…

— Ревнуєш? — запитав насмішкувато, прямо як вона раніше.

— Чого б я мала тебе ревнувати, адже нам обом відомо, що наш шлюб — це лише фікція…

— І то правда, — погодився я. — Ну, тим краще. Добре, давай вже свою піцу, один день можна зʼїсти щось заборонене. 

— Ти мені напиши меню, яке хочеш мати на щодень, то я вже буду на нього орієнтуватися, — сказала вона і вийшла з вітальні. 

Я не розумів, чи вона образилась, чи ні. Ніби поводилась звичайно, певно, все нормально. Мені було важливо, щоб вона не викинула якийсь номер на цих вихідних, а далі вже мало бути легше…

— Якщо будеш їсти так багато, то погладшаєш, — сказав я, коли побачив, що вона бере вже третій шматок піци. 

— Нічого, я завтра піду на репетицію, пострибаю там по сцені, і всі зайві калорії згорять, — безтурботно сказала Єва. 

— У вас вже були виступи чи щось таке? Ти там хоч не в трусах виходиш? Знаю, що є така група, як їх, щось з трусами… — я замислився, намагаючись згадати назву.

— “Труси, які співають”? — підказала вона. 

— Точно, — я кивнув. — Вони.

— Так то і є наша група, — серйозно сказала Єва. 

— Дурепа, їм вже років десять, а тобі самій всього двадцять, — я усміхнувся. 

— Ну добре, не переживай, ми не попсу співаємо, у нас рок-гурт, — Єва налила собі чаю. — Всі одягнуті. 

— Ну вже добре, — я кивнув. — Не хочу, щоб тебе хтось сфоткав в якійсь компрометуючій ситуації.

— Хочеш, покажу відео?  — вона взяла телефон і заходилася щось шукати, потім простягнула його мені. — Це ми виступали в одному клубі. Стадіонів поки що не збираємо, але я думаю, у нас усе попереду…

Я взяв телефон і увімкнув відео.