3. “Я сам шукав тебе, Єво…”

Єва

Костя затулив мене собою, а сам тим часом перехопив долоню Олександра, в якій я помітила ніж.

Ще мить, і Олександр знов опинився на колінах. Я почула хрускіт і жахливий крик. Рука Олександра обвисла, як лялькова.

— Ще раз піднімеш руку на мою наречену чи на мене, скажеш хоч щось, і я заберу в тебе не тільки твій бізнес, але й життя, — він посміхнувся. 

Олександр корчився на підлозі і волав. За якусь мить сюди прибігли друзі Кості і розгублено подивились на цю картину. 

— Я їду додому, розберетесь тут? — запитав у них Костя.

— Окей, — кивнув один із них.

А Костя тим часом знов взяв мене за руку і повів до машини.

Водій чекав на місці, але коли ми підійшли, Костя сказав йому вийти і що ми з ним поїдемо самі.

Тільки коли ми лишились наодинці, вже їдучи по дорозі, я наважилась запитати: 

— За що він напав на тебе з ножем? За те, що ти змусив його вибачатися переді мною? 

— Ні, — він похитав головою. — Не за це, — він дістав свій мобільний, розблокував його і простягнув мені відкритий телеграм.

Я побачила, що там було написано про злиті банківські, комерційні та особисті дані цього Олександра. Тут навіть були якісь відео з приміткою "вісімнадцять плюс"... Про це казали в усіх телеграм-каналах Києва. 

— Ти хакер, чи що? — я здивовано витріщалася на нього. 

— Скажеш ще… "хакер", — він задоволено усміхнувся.  — Це зовсім не престижно, хіба таке мені підходить?

— А чим взагалі ти займаєшся? Ти нічого мені не розповів про себе, якщо вже я твоя наречена, то маю право знати…

— Я бізнесмен, — коротко відповів Костя. — Як і всі люди, що були на цій зустрічі. 

— Зрозуміло, — буркнула я. — Певно, в тебе якийсь незаконний бізнес…

— Ти навіть не додумалась погуглити свого майбутнього чоловіка? — він, здається, знов знущався з мене.

— Все одно Гугл не скаже правди, — я знизала плечима. — Знаючи тебе, я в цьому впевнена на всі сто відсотків…

— Якщо ти це розумієш, то краще більше не підставляй мене, Єво, — сказав він, коли вже загальмував машину перед воротами свого будинку.

— А то що буде, ти вб’єш мене? — запитала я. 

Він несподівано вчепився пальцями в моє підборіддя і пильно подивився мені в очі.

— Ти думаєш в правильному напрямку, але все ж трохи помиляєшся. Ти потрібна мені живою і я не вбʼю тебе, а от твій хлопець, той самий, якого ти так кохаєш, хоч він і програв тебе мені, може сильно постраждати… 

— Ти негідник, — сказала я. — Я думала, що з тобою можна якось нормально домовитися, але, мабуть, це було помилкою. Тобі приносить задоволення мучити людей…

— Ти перша почала, не виконала моє прохання. Все, що сталось сьогодні, сталось через твою витівку. Олександр не мав знати, що це я, а ти мене видала, — він все ще тримав мене за підборіддя. — Ти така норовлива… Як конячка, яку треба обʼїздити.

— Відпусти мене, — сказала я. — Ти не маєш права так себе поводити…

— Я — твій чоловік. І повір, я маю право на щось набагато більше за це, — він криво усміхнувся і облизнув губи. — Виглядаєш, як шлюха, то може, давай я заплачу тобі і ти зробиш мені приємне прямо зараз?

Мені стало страшно. Я зрозуміла, що зв’язалася з якимось неадекватом. Ще вранці я думала, що він хоч і хамовитий і неприємний, але з ним якось можна домовитись. А зараз я злякалася, що він дійсно зможе зробити зі мною що завгодно. 

Я відчула, що на очі мені навертаються сльози. Була зла на себе через власну безпомічність, через те, що сама дозволила себе заманити в пастку. Не могла навіть поворухнутися, бо він міцно тримав мене.

— Не дочекаєшся, — прошепотіла я, заплющуючи очі, щоб він не бачив моїх сліз. Відчувала, що вся тремчу. Обхопила себе руками, бо мені стало дуже холодно, а серце сильно калатало в грудях…

 Костя 

— Не плач, — я не очікував такої реакції і тому одразу відпустив її. — Не буду я брати тебе силою чи за гроші. Ти просто дуже сильно мене розізлила. Не роби так більше.

— Я не твоя власність, — сказала вона і відсунулась подалі. Намагалася знову здаватися хороброю, але в очах все одно був страх. 

— Але ти моя наречена. Все, що я прошу тебе — не позорити мене на людях. Хіба це багато? — я зітхнув.

— Якби ти поговорив зі мною по-людськи, то я б нічого такого не робила, — вона схлипнула. — Але ти з самого початку почав ставитися до мене, як до якоїсь іграшки, а не живої людини…

— Я нічого тобі не робив, — не погодився я. — Ну, дражнив трохи. І все.

— Ти постійно кажеш, що Сергій програв мене, але ж це неправда, — вона зазирнула мені в очі. — Людину не можна програти, таке тільки в фільмах буває…

— Це правда, віриш ти мені чи ні, — я зітхнув. — А він морочить тобі голову. 

— Я не вірю, — вперто продовжувала вона. 

— Ну, то вже твоя справа, лізти в твої стосунки з тим придурком я не збираюсь. Але смак на чоловіків в тебе кепський, пробач, — я усміхнувся.