1. Безрадісні перспективи

Єва

— Я маю жити з тобою? — я недовірливо зміряла його поглядом. — А якщо  я не погоджусь?

— Тоді твоєму коханому нареченому прийде кінець, — він провів пальцем по шиї ніби перерізаючи її. — І якщо ти хоч якось підмочиш мою бездоганну репутацію, то знову ж таки, йому теж кінець.

 — У тебе бездоганна репутація? — я засміялась. — Та ти якийсь пройдисвіт, я так і сказала Сергію, що він завжди влипає в історії. Він просто дуже довірливий…

— Ти ще дупу йому розцілуй, — хмикнув він. — Такий придурок, і як він тобі сподобався? Хоча, жінки часто туплять, я це знаю не з чуток.

Я насупилась.

— Сергій чудова людина, він тобі не придурок. Якщо ти якось розвів його на гроші, то це все на твоїй совісті. Я погодилася на це просто тому, що в нього не було іншого виходу. Але не думай, що штамп у паспорті якось змінить моє ставлення до тебе. Цей шлюб лише тимчасове явище!

— Дурне дівчисько, знатно він тобі мізки запудрив, якщо ти так його захищаєш, — хмикнув він. — Ну а твоє ставлення мені теж до дупи. Мені треба твій підпис і щоб ти не осоромила мене, на цьому все.

— Тобі треба мої акції, — так само хмикнула я. 

— І ти, як закохана дурепа, все мені віддаси, — сказав він. — Знаю, що за умовами, я не зможу забрати ті гроші раніше, ніж через рік після шлюбу. Але я вмію чекати. 

— Через рік ти їх забереш і даси мені розлучення, — холодно сказала я. 

— Це мене цілком влаштовує, — він усміхнувся і відійшов від дверей. — Ну, проходь, наречена. Покажу тобі квартиру. Кімнату навіть дам, так і бути. 

— Яка щедрість! — я закотила очі. — А я думала, що житиму на килимку в комірчині…

— Ти передивилась Гаррі Потера. Певно, як і всі дурепи, любиш різні казки, — він пройшов до сходів і озирнувся, вихоплюючи з моїх рук невелику валізу. — Давай сюди, а то ще впадеш на сходах і шию звернеш, і прощавай мої акції!

Я сердито поглянула на нього. З кожною хвилиною він бісив мене все більше. І тільки думка, що від нього залежало життя Сергія, не давала мені зараз грюкнути дверима і піти геть, подалі від цього хамовитого придурка. 

Коли ми піднялись на другий поверх, то він відчинив одні з дверей і запросив мене жестом:

— Ну, це була в мене спальня для сексу з німфами, тепер буде твоя спальня.

— Після твоїх “німф” треба певно все мити з хлоркою, — сказала я, заходячи до кімнати і підозріло озираючись навколо. 

— Придурошна ти, у мене тут прибиральниця щотижня,— хмикнув він. — Вчора зранку теж була. А вчора вночі я ні з ким не спав.

— Добре, тільки тепер будеш водити своїх шльондр деінде, — сказала я. — Хоч в готель, хоч куди. Бо я теж не хочу, щоб ти мене осоромив, якщо вже я буду вважатися твоєю дружиною! 

Він схопив мене за талію і притиснув до стіни, зазираючи в очі:

— Може, тоді будеш сама виконувати їхні функції? Ти доволі нічого…

— Руки забери, — я вдарила його по пальцях. — Нічого такого не буде, або я нічого не підпишу! 

— Тоді не смій вказувати, що мені робити в моєму домі, — холодно відповів він, потираючи руку.

 — Роби що хочеш, але мене не чіпай, я тобі не та, як їх… німфа… я порядна дівчина! 

— Я думав, ти скажеш "породиста"! — він засміявся, як кінь.

— А якщо і породиста, не всім же бути такими дворняжками, як ти, — сказала я. Думала, що зараз він не витримає і вдарить мене, бо виглядав дуже злим. 

— А ти кумедна, — він врешті-решт засміявся, але за мить його погляд був серйозним. — Але якщо викинеш щось подібне при моїх знайомих…

— Якщо ти при своїх знайомих будеш поводитися ввічливо, то і я робитиму так само, — відрізала я. 

— На цьому і домовимось, — він кивнув. — Добре, у мене щось бошка зовсім не варить, піду вниз за розсолом. Обживайся, лялечко.

 — Давай, вали, — пробурмотіла я собі під носа, але так щоб він почув. 

— Я все чую, породиста! Коли захочеш їсти, спускайся, я як твій хазяїн, тебе погодую! — прокричав він вже знизу, ото блін в нього слух!

Я захряснула двері і знову обдивилася кімнату. Вона була цілком пристойною, схожою на готельний номер, де було все необхідне, навіть своя ванна кімната і санвузол. В принципі, якщо якось так облаштуватися, щоб менше перетинатися з цим типом, то тут можна пересидіти той рік. Біільше часу проводимиу в універі, на репетиціях, а сюди буду приходити тільки ночувати. 

Я підійшла до дверей і побачила, що на них є замок. Ну це взагалі чудово. А харчуватися буду десь в кафешках, не хочу я з ним сидіти за одним столом. Хіба що коли будуть якісь гості, і це вже буде вкрай необхідно…

Я зітхнула і стала розкладати свої речі. Взяла найнеобхідніше, щоб у разі, якщо все піде не так, як треба, швидко зібратися і піти. Якщо буде ще щось потрібне, з’їжджу в свою квартиру і візьму…

Отак все продумавши, я трохи заспокоїлась. Зрештою, з будь-якої ситуації завжди можна знайти вихід, навіть якщо він тобі не подобається…Так любив говорити мій батько. Згадавши про батька, я засмутилася. Якби він був живим, то чи дозволив би мені потрапити в подібну халепу? Я була його єдиною улюбленою донькою, заради якої він був готовий гори звернути. А тепер я залишилася зовсім одна, і мені доводилося самій ставати сильною і вирішувати свої проблеми….