— Стріт Флеш, — я скинув карти і задоволено подивився на дурника, який аж побліднішав від моїх слів.
— Може, ще одну партію? — запитав він. — Я відіграюся…
— Ти вже програв всі свої гроші, а в кредит я не даю, — хмикнув я.
— Та ну, дай хлопцеві шанс, — мій дружбан Ден стукнув мене по плечу. — Він же так просить…
— Ну, я можу щось поставити із речей, — він замислився, — телефон або годинник.
— Ти тримаєш мене за дурника? — я засміявся. — Хлопці, виставіть його звідси. А рахунок я пришлю зранку. І тільки спробуй за тиждень не оплатити, — я красномовно провів пальцем по своєму горлу. — Сам розумієш, що я це так просто не залишу.
— Ну, завжди можна домовитися, — хлопець то червонів, то бліднішав на обличчі. — Ви ж не бандити якісь, ми всі цивілізовані люди..
— Тобі більше нема що ставити, — хмикнув я. — Тож йди зараз, інакше тебе ще й побʼють.
— А якщо я поставлю щось таке, що може тебе зацікавити? — раптом запитав він.
— Я дивився його досьє, у нього більше нічого нема, — вклинився в розмову Ден.
Я перевів погляд на хлопця і схрестив руки на грудях. Втомився від цих ідіотів, але без них життя було зовсім нудним.
— Ну… — він все ще дивився на мене, видно не наважувався зробити ту останню ставку, а мені раптом стало цікаво.
— І що ж ти можеш мені запропонувати? Якщо твоя ставка дійсно здивує мене, я обіцяю зіграти з тобою ще одну гру, — все ж сказав я, беручи до рук склянку і пригубляючи напій із неї.
— У мене є дівчина, — сказав він і знову почервонів.
— У мене є десяток дівчат, які готові застрибнути в моє ліжко за першим же покликом, — я знизав плечима.
— Але це не звичайна дівчина, а багата спадкоємиця, — хлопець зітхнув і подивився на мене з рішучістю самогубця, який зважується на останній крок. — Її покійні батьки склали такий заповіт, що той, хто з нею одружитися, отримає чималий пакет акцій. Я хотів сам скористатися цим шансом, але якщо ти зараз погодишся дати мені відігратися, я можу зробити ставкою цю дівчину…
— Але що як ти програєш? Як ти віддаси її мені? — я насупився, відпиваючи ще пару ковтків. — І що за фірма? Чия вона спадкоємиця?
— Її батько — Данило Білик, — швидко заговорив хлопець. — Минулого року він із дружиною розбилися на машині при якихось підозрілих обставинах, і залишилася велика IT компанія, в якій він був одним із ведучих акціонерів, у нього був контрольний пакет акцій… Тож усе це може дістатися майбутньому чоловіку Єви…
Я був заінтригований. Про Біликів я знав, і про спадкоємицю теж. Але вона вела непублічне життя, тож за ці роки це прізвище зникло з екранів ТВ та пліток в телеграмі. Я навіть не знав, як її тепер звуть, бо вона змінила імʼя, я цим цікавився, бо хотів викупити ту фірму.
— Ти не відповів на одне з питань. Як ти віддаси її? Вона все ж вільна людина, ти просто морочиш мені голову, — я насупився.
— Вона трохи наївна, а ще дуже мене любить, — насупився той. — Я можу сказати, що ти погрожуєш мене вбити, чи щось таке, а єдиний шанс на порятунок — щоб вона стала твоєю дружиною. Фіктивною, звичайно. Ну, я так скажу, щоб вона не дуже переживала. Що це буде лише формальність. А там уже ви розберетесь між собою…
— Добре, — я кивнув і поглянув на нього. — Але якщо її не буде у мене завтра ж о восьмій ранку, готуй собі домовину, Сергію.
— Ну, ми ж іще не грали, а ти вже так поводишся, ніби я програв свою наречену, — скривився він.
— Ти програв її ще тоді, коли поставив, — самовпевнено сказав я, дивлячись на Дена. — Роздавай, ми починаємо гру…
Ден усміхнувся і взяв колоду. До нас також підтягнулись Макс і Алекс, ще два моїх дружбани. Всі вони уважно слідкували за тим, як роздаються карти і за нашими з Сергієм обличчями.
Коли карти були роздані, я задоволено усміхнувся. Сьогодні удача точно була на моєму боці!
Я одразу ж побачив комбінацію і усміхнувся, відкриваючи карти:
— Флеш Рояль, Сергію, — я засміявся. — Який же ти ідіот.
Він вже нічого не став говорити, тільки похмуро сидів, втупившись у носки своїх черевиків.
Потім встав і буркнув собі під носа:
— Завтра вона прийде до тебе…
— Ага, чекатиму. Адресу скину на вотсап. Вали вже звідси, я хочу спати, — я позіхнув.
Сергій, заточуючись, як п’яний, посунув до дверей. Вже відчинив їх і однією ногою переступив поріг, а потім обернувся і зі злістю сказав мені:
— Все одно це тобі щастя не принесе!
— Принесе гроші, — я знизав плечима. — Гроші надійніші за якесь там щастя. Вали вже.
Він вийшов, грюкнувши дверима так сильно, що задзеленчали келихи, які стояли на столі.
— Ти справді збираєшся одружитися з якоюсь зовсім незнайомою дівчиною? — запитав мене Ден.
— Ага, — я задоволено усміхався. — Мені потрібні її акції, з ними я стану найвпливовішим бізнесменом в сфері клубного бізнесу в Україні. Подумати тільки, як пощастило…
— Тоді треба обмити таку удачу! — вигукнув Макс.
#426 в Жіночий роман
#1447 в Любовні романи
#699 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 16.03.2024