Програміст із людським обличчям

Програміст із людським обличчям
Марк працював кібернетиком. Так, саме так! Звичайний хлопчина з провінційного містечка, де головною розвагою місцевої молоді було крутити гайки на закинутому автокомбінаті або сперечатися, чи долетить той саморобний дрон до сусіднього району.
Але Марк був іншим. Він гриз граніт наук із такою завзятістю, що викладачі інституту починали нервово перевіряти власні дипломи й заздрили йому більше, ніж усім іншим зубрилкам на потоці разом узятим. Головна   суперсила Марка полягала в тому, що він вирізнявся поміж інших тотальною, непохитною людяністю. Так, саме так! У світі, де дехто вже готовий був продати душу за безлімітний доступ до корпоративного Wi-Fi та знижку на каву, він залишався людиною. А всім вже давно відомо: цю чесноту на чорному ринку не купиш і не продасиш. Хіба що обміняєш на старий паяльник і пачку старих резисторів, але Марк вважав це поганою угодою...
Рівні IQ однокурсників тут взагалі ні до чого — мірятися гігабайтами пам’яті чи зубрити складні терміни міг кожен другий. Людяність — штука тонша. Вона дається від народження як базова опція, але по-справжньому набирає сили лише в життєвих штормах і соціумі, аж бринячи від внутрішньої зрілості...
Марка одразу після університету з розгону прийняли в команду розробників при рідній кафедрі. Поки інші намагалися прилаштувати амбіції у нудні контори, він уже будував майбутнє. Працюючи над справами, Марк частенько згадував свого батька — Томаса Бліца, відомого корпоративного психолога, чиї методи вже увійшли в легенди, а також власний дитячий випускний, коли він твердо вирішив і таки став ним...
Марк працював кібернетиком. Звісно, він ще пам’ятав усі комплекси і «синдром сина психолога» теж мав, тому що таке життя — у психологів також свої недоліки. Всі глузували з нього і з цього дивного слова, та  ще дивнішої професії — кібернетик. Адже що це означає у більшості людей? Це слово — ну ніби асоціація з клоуном-нудликом в окулярах. Якби ж вони знали, яка це багатогранна наука, то так би не жартували. А ще — який це дивний симбіоз! Тут тобі й електроніка, і електротехніка, і антропологія, і психологія. Та що там переліковувати? Це весь світ і всі його знання, запхані в бляшанку різноманітних форм. А я вже мовчу про те, які мови програмування і які результати випробувань! Але Марку було цікаво. І живий вогник він мав завжди: і коли хотів стати, і коли ріс, і коли навчався, і саме зараз, коли вже працював.
Науковий прогрес уже сягнув свого піку. Всі науки достеменно вивчені, перевірені. Досліджено все, що тільки можливо і навіть неможливо. Одним словом, актуальна, безмежна і перспективна робота. Лише працюй і твори.
Марк був веселий на вдачу. У нього якось усе виходило на диво легко і позитивно. Навіть тоді, коли за цим стояли титанічні зусилля. Такий собі веселий кібернетик із глибоким змістом. А коли йому було сумно, він згадував і жартував про адронний колайдер:
—Нарешті випробування завершено. Світ таки вцілів та існує. Як добре, що нам таки це вдалося...
Марк  був закоханий у Стефанію. Ви собі уявляєте — закоханий кібернетик! Марк пише вірші, музику та новели. Стефанія працює у великому магазині електротоварів, в якому є всі комплектуючі, буквально всі можливі і виготовлені людством. Як вам таке поєднання? От і Марк так думає: як гарно!!!
Стефанія — мила, приємна і нормальна дівчина, але вона ще не визначилася зі своїм статусом. Ох ці дівчата! Алгоритми в них такі, що кібернетики тихо плачуть, коли їх мізки капітулюють перед звичайною жіночою красою...
А кохання, якщо воно справжнє, та й взагалі жодним алгоритмом не піддається...
​Знаю місце.
Ось і все.
В місці тім є геть усе:
Для роботи,
Для творіння,
Для радості й порозуміння.
Місце гарне, я радію —
Там працює Стефанія...
Ось цей вірш він читав кожного разу, коли заходив до Стефанії на роботу. Вона ніжно посміхалась, кліпала довгими віями, збирала необхідні компоненти згідно зі списком і жартувала, наспівуючи:
— Лінія, лінія, ось вам і Марк... Сходи і придумай електронний - любовний контакт!
Вони сміялись,  а емоцій і натхнення було на цілий день. Вони вже закохані, що тут не зрозуміло?
Та й взагалі, закоханий чоловік, якщо споглядати зі сторони, стає немов дитина, поводить себе дивно, інфантильно, інколи навіть виглядає дурником. А дівчата чомусь обирають сильних альфа-самців, яким до них, м'яко кажучи, байдуже.
Дівчата, якщо ви бачите чоловіка, що червоніє, мовчить, мовить нісенітницю, дурню і поводиться дивно і розгублено, знайте, ви йому зовсім не байдужі. І, може, він вас і кохає. А щаслива буде лише та, яка це впізнає!
Так ось, Марк має нерозділене кохання, але блюзу не пише, він працює над серйозним проектом, він тестує штучний інтелект, а поміж цього пише алгоритмічні програми різного змісту, згідно поставлених завдань. Сам того не помічаючи, час від часу візьме і добавить то символ, то блок символів, як то кажуть, від душі і серця живого. Інколи плата Arduino цього не витримувала. І це був привід завітати до Стефанії. А інколи плата пропускала зайвий код. Цікаво те, що в кожний окремий код мав зайвий символ від душі, який потім за багато років, якщо поєднати разом всі написані зайві коди, стане окремою програмою, а можливо, чимось більшим... 
Штучний інтелект створили найсвітліші голови світу, а от тестити в них вже не було сили.
Марк займався цим три роки. Подробиці вам не потрібні... Він старався всі ці роки, як зміг, так і надихнув штучний інтелект тим, що називається людяність. У своїй дисертації, яку він захистив сам, він розкрив просту суть та істину: штучний інтелект стане повноцінним лише тоді, коли його протестують та навчать всьому самі люди... А результати цього  у вашому смартфоні... 
Марк глибоко вдихнув повітря магазину електротоварів, де пахло паяльним флюсом, свіжою пластмасою та абсолютною неминучістю. Серце калатало так, ніби він знову тестував нейромережу на граничних частотах. Усі попередні алгоритми, наукові дисертації, роки напруженої праці та навіть глобальні оновлення на всіх смартфонах планети зараз здавалися чимось дуже далеким і другорядним...
Він подивився на Стефанію — розгублену, прекрасну, із тим самим світлим поглядом — і вимовив єдину фразу, яка не потребувала жодних додаткових обчислень чи правок від душі:
— Я тебе кохаю, Стефанія. І вже давно! Виходь за мене заміж... Я ж нормальний! 
Вона спершу здивовано кліпнула, а потім посміхнулась — щиро,  і так ніжно... Немов все життя чекала саме цього... 
       І жоден штучний інтелект світу ще не міг згенерувати нічого настільки ж прекрасного...  
​ Так! Вони одружилися! І мали трьох дітей — веселих, творчих і народжених у справжньому коханні.
Як і обіцялося, система  надійно працювала на їхніх смартфонах...
А планета, і все людство шаленними темпами прямували у щасливе електронно- кібернетичне майбутнє.......