Совість та Честь

— А з вами, дорогі глядачі я, Палео Лелео! — представився ведучий, що підміняв Ніколя.

— А також я, Мара Такара, — промовила помічниця, що підміняла Маргарет.

"І ми раді вітати вас у програмі: "Ранок у Лупіляндії"! Чудовий ранок у чудовій країні — ось запорука щасливого життя!", — разом вигукнули вони.

— І наш сьогоднішній гість, — промовив Палео, — людина, чия душа важить стільки ж, скільки важить ціла гора! Людина, що завжди виконує свої обіцянки. Людина, що навіть з найсмердючішого ставка злості, пліток і ворожнечі — зробить чистий ручій миру та справедливості!

— Зустрічайте, — сказала помічниця. — Бебріх Левина Печінка — відомий знайомий відомої людини. 

Із цими словами, прожектор, що висів під стелею, спалахнув яскравим теплим сяйвом, наче у студію почало світити сонце. У жовтих променях стояла людина, що з ніг по голову було вдягнута у середньовічну броню — навіть шолом був закритий! 

Бебріх, брязкаючи металлом, помахав рукою у камеру та усім присутнім. Під оплески, він пройшов до студії, де замість м'якого дивану, що був ще від минулих гостей — подружжя, що розповідало про кохання — стояв величезний трон, який було зроблено з декількох сотень мечей. Чоловік сів на нього, після чого сіли і ведучі. 

— Добре, пане Бебріх, глядачам нашої телепередачі дуже цікаво, що означає "Совість", можливо ви б могли нам про це розповісти? — попросив Палео.

— Так, звичайно! — почувся приглушений шоломом голос. — Я розповім із задоволенням, що таке Совість. Втім, скоріш за все, також доведеться зачепити ще й питання честі, бо ці два терміни пов'язані. 

— Так-так, — кивнула Мара, — звичайно! 

— Ну, тоді я почну! — брязкіт металу, чоловік розім'яв плечі від важкого обладунку. — Совість, на мій погляд, може бути тільки у тих, у кого є честь. Я ще не зустрічав людей, що мали б перше, не маючи другого, — почав пояснення пан Левина Печінка. — Це можна пояснити тим, що совість - це внутрішній спротив діям, які порушуюсь особистий... назвемо це "Кодекс" — правила поведінки й реакції. Кожна людина має такий Кодекс, але у кожної людини склад та вміст цього Кодексу різний. І як може бути опір совісті, коли у людини немає Кодексу честі, що каже їй: що правильно, що ні, та як діяти у тій чи іншій ситуації. 

— Якось складно... — почала жалітися Мара, що вже не була рада цьому питанню. 

— Та насправді нічого складного! — посміхнувся Бебріх, проте його посмішки ніхто не побачив через броню. — Уся річ у тому, що таке є ця честь? Чому раніше за неї билися на дуелях? Чому через неї починалися війни та інші сутички? Уся справа у тому, що честь — це фактично паспорт людини. Раніше ім'я людини нічого не було варте, якщо воно не підкріплювалось діями. Якщо ти чинив добрі справи — твоє ім'я мало гарну згадку. Якщо ти був лиходієм, то з тобою ніхто не бажав мати справи! Зараз, подібне ви можете знайти у якогось банка чи великого магазину. Якщо ви знаєте, що банк славиться тим, що втрачає майно людей чи ошукує злочинними кредитами — ви ніколи не підете у цей банк. А його картку, скоріш за все, наріжете на невеличкі пелюстки, якими зручно буде термопасту у комп'ютері наносити. Або магазин, що торгує неякісними товарами — в такий ви ніколи не зайдете. З появою соцмереж подібні звички серед людей стерлися, бо усі відволіклись. Нікому не важливо, яка "слава" ходить за людиною, що живе по сусідству — куди цікавіше сварки у медіа, гарячі спори відомих акторів або звичайні срачі у інтернеті. Раніше цього не було і те, що про людину казали — вирішувало усе. 

— Тобто фундамент Кодексу закладало суспільство? — запитав пан Палео. 

— Так, але не обов'язково лише воно. Ваша честь — це набір принципів та ідеалів, а також звичок і реакцій. Усе разом — ваша честь. Як би це пояснити детальніше... 

— Так, дійсно, — кивнула Мара. — Як?

— Ну от дивіться, що таке совість простими словами? Це коли ти розумієш, що вчинив чи вчиняєш неправильно! А от звідки з'явилося це "неправильно" і чи може існувати совість без цього "неправильно"? Якщо тобі усе допустимо — то де та межа, де ти зупиняєшся? У законах держав? Тобто якщо б не вони — ти б робив усе, що прийде до голови? Тоді постає одразу два питання, — відповів Бебріх. 

— Які питання? — запитав ведучий. 

— Перше — просте. Чи готові ви самі до того, що й до вас будуть так відноситися? Ну, якщо ви, наприклад, не вважаєте крадіжку, плітки чи взагалі вбивство — чимось поганим. Чи готові ви, в такому разі, що й вас самих ошукають, наговорять про вас брехню, а потім ще й вб'ють? Якщо ні, то потрібно і самому підтримувати ці умовні рамки, за які не можна переходити! — пояснив пан Левина Печінка. 

— А друге питання? — запитала пані Мара. 

— А чи готові ви жити у суспільстві такому? — посміхнувся гість, але шолом з'їв посмішку, сховавши її від оточуючих. 

— В якому сенсі? — не зрозуміла ведуча. 

— Ну ось дивіться, кожна дія має свій вплив та значення! Зрозуміло, що на прикладах з плітками, з крадіжками, з вбивством — це усе дуже легко зрозуміти. Але от зараз, тими же соціальними мережами, можна рознести у великих масах будь-яку думку — навіть якщо вона геть дурна й неплідна! На цьому можна довго спекулювати, я лише хочу привести кілька прикладів, — сів зручніше Бебріх. 

— Так, давайте!