Кохання

— А з вами, дорогі глядачі я, ваш ведучий Ніколя Лупіля! — представився перший ведучий.

— А я Маргарет Левретка, — промовила помічниця.

"І ми раді вітати вас у програмі: "Ранок у Лупіляндії"! Чудовий ранок у чудовій країні — ось запорука щасливого життя!", — разом вигукнули вони.

 — Дорогі глядачі, наша передача стає все більш відомою! Це робить нас щасливими, адже знання поширюються серед людей, — заявив Ніколя.

— Більш того, популярність до нашої студії принесла перші плоди — надійшов дзвінок від одного з глядачів! Цікаві філософські ідеї, звичайно, добре! Але й не можна забувати про звичайне життя, яким живе кожен з нас, любі друзі! — підтримала Левретка.

— А тому сьогоднішній гість — одразу два гостя! — випалив Лупіля і махнув рукою у бік гостей, яких ще не підсвітив прожектор. — Пан Глюмберкус Вувенкус!

— І його дружина, — продовжила Маргарет. — Пані Івонесса Вувенкус! Зустрічайте! 

Після цих слів, прожектор спалахнув і осяяв приємним теплим світлом чоловіка та жінку. Важко було вгадати їх точний вік, та виглядали вони дорослими і мудрими. Вони трималися за руки, коли ведучі запросили їх до студії, що, до речі, також трохи змінилася. Крісло, яке одного разу було розчавлено важкістю ескапізму, після чого було замінене на аналогічне, кудись прибрали. Замість нього стояв невеликий, проте дуже м'який і зручний диван. Чоловік допоміг сісти дружині, після чого вмостився поруч сам. Івонесса, поклавши руку на коліно чоловіку, протягнула йому іншу, яку він з посмішкою взяв. Отак, тримаючись наче видри уві сні, вони й приготувалися до шоу. 

— Ітак, шановне подружжя Вувенкус, — почав Ніколя, зайнявши своє місце. — Ми запросили вас, щоб ви, як досвідчені люди, що мають певний досвід, розповіли та пояснили нам, що таке "кохання". Ця тема дуже цікава і важлива, тому вам обирати, з чого почати. 

— Ой, — тихо промовила дружина і поклала руку на груди. — А можно почнемо з того, як народжується кохання? —запитала вона у чоловіка, дивлячись йому у очі із посмішкою. 

— Звичайно люба, — легко обійняв Глюмберкус дружину. — Тоді, шановні ведучі, я передам слово моїй любій, бо... Хто як не жінка, може пояснити за щире кохання?

— Так, справді, — кивнула Маргарет. 

— Тоді, — продовжила Івонесса, — я б хотіла почати саме з того, як зароджується кохання! 

— О! — підтримав Лупіля. — Це дуже цікаво? Напевно, ви познайомились зі своїм чоловіком і це було кохання з першого погляду? Палка пристрасть і теплі емоції? 

— Зовсім ні! — м'яко відмовила пані Вувенкус і посміхнулася, пригадуючи минуле. — Наше знайомство проходило у доволі прохолодних обставинах, а на початку спільного життя ми взагалі дуже довго звикали одне до одного! Знаєте, усе потрібно намагатися починати правильно — кохання не виключення. Любов, це така квітка, що росте у тіні й тиші. І те, що спочатку нагадувало порожній горщик із мертвою рослиною — одного разу ви знайдете там величну квітку. Звісно, якщо будете усе правильно робити! 

— Тоді розкажіть нам, пані, — попросила Маргарет, — як усе зробити правильно?

— Ну, почнемо зі знайомства! — посміхнулася Івонесса. — Мій любий Глюмберкус прийшов до мого батька, просити його видати мене заміж. Знаєте, доволі кумедно вийшло, адже мій батько планував сам до нього йти, запропонувати йому аналогічне. Не встиг лише на один день! 

— Тобто ваш батько видав вас заміж у вас за спиною?! — не повірила ведуча. — І що, не можна познайомитися у клубі чи на вулиці? Чому потрібно саме так робити?

— Звісно, що ні! Батько не видавав мене, не дізнавшись моєї думки! — здивувалась такому питанню жінка. — А у клубі ви кого знайдете? Вірну дружину чи "м'ясо" на одну ніч? А на вулиці кого знаходять? Собак безпритульних! Чоловік не може повністю зрозуміти жінку, а жінка — чоловіка. Тому-то і потрібна допомога від батьків, адже... Якби, наприклад, було навпаки, то я б розмовляла з мамою Глюмберкуса — бо вона б чудово усвідомлювала те "яка я жінка?", тому що вона сама жінка! А у нашому випадку — батько, як чоловік, дізнавався про Глюмберкуса, який також чоловік. Він дивився, які він має наміри, чи розуміє серйозність, чи готовий до відповідальності і усе інше. 

— І що було далі? — запитав Ніколя, що вже пірнув із головою у цю історію. 

— Ну, батько привів Глюмберкуса до мене, і був присутній при усіх розмовах. Він не втручався, не відповідав за мене. Просто дивився, щоб між нами буле усе у "здорових рамках"! Щоб не пішли зваблювання, щоб не було схиблень чи розпусти. Саме це і потрібно, щоб "правильно" почати кохання. Ми мали вісім зустрічей перед тим, як дізналися одне про одного достатньо, з'ясували: погляди, захоплення, інтереси. Можливо це трохи багато, хто знає... Втім у нас пішло саме стільки зустрічей. Потім Глюмберкус, — подивилась закоханими очима на чоловіка Івонесса, — зробив мені пропозицію. Батько не був проти, а тому я погодилася. Мені також усе сподобалося і ми почали домовлятися і планувати шлюб. 

— І що було далі? Ось ви одружилися, а потім? — запитала Маргарет. 

— Ну так, весілля не було занадто великим — навіщо витрачати багато коштів і починати сім'ю з величезних витрат чи взагалі — з боргів? Ми зробили усе скромно, адже кожен з нас шукав у шлюбі не пиху, не визнання оточуючих, а партнера! — пояснила момент дружина. — А потім почалося спільне сімейне життя! Спершу, звичайно, ми звикали одне до одного. Було не без проблем, не без терпіння, зрештою — у житті з'явилася нова людина як для нього, так і для мене! Втім, ми розуміли, що шлюб — це назавжди, а тому усвідомлювали, що над ним потрібно працювати, розвивати відносини. Ну... отак от і живемо! — посміхалася пані Вувенкус. 

— Як це... "назавжди"? — не повірив Ніколя. 

— Ну... — зам'ялася жінка, шукаючи правильну відповідь. 

— Дозволь я підтримаю тебе, — тихо шепнув на вухо жінці пан Глюмберкус і, побачивши посмішку коханої, продовжив думку: — Просте питання: "А навіщо створювати шлюб, що буде не на усе життя?". Так, звичайно, бувають моменти, коли можна і необхідно розлучуватись, втім, якщо на початку тримати у голові ідею, що це "можна легко розірвати, як стане некомфортно" — шлюб закінчиться так і не почавшись.