13

13

Лютий минув швидко, але ніяк не давав розгулятися весні. Сніг то розтане, то знову насипле кучугури. Справжня весна настала аж в кінці березня. Аня вирішила прогулятись з сином і собакою краєчком лісу, який ріс поруч міста. Це була Едікова ідея: прогулянка з вогнищем, шашликом і чаєм. Чай – то була їхня сімейна традиція. Зранку перед сніданком пили зелений чай без цукру, а в походах варили запашний казанковий чай з димком. На це і повелася Анна.

Земля вже досить підсохла, тільки рови стояли наповнені водою з талого снігу.

– Дивись, мамо, там сік березовий беруть, – хлопець показував на берези на яких висіли пластикові пляшки з прорізами збоку, щоб сміття не попадало до середини.

З кількох пляшок рідина вже крапала на землю, тому без докорів сумління обоє смачно напилися і ще наповнили свою флягу з-під води.

– Ого, я думав городяни п’ють кока-колу і фільтровану воду, – почувся здалеку знайомий насмішкуватий голос.

До них наближався Роман. Аня, наче застукана зненацька школярка, яка переписує домашку в сусіда по парті, почервоніла і вела себе не звично. Це побачив Едік і розрулив ситуацію:

– Доброго дня, дядьку Романе. Теж сік підкрадаєте?

– Ну хіба в себе. Це мій сік, та пийте, я пожартував напевно невдало, он твоя мама досі не може вимовити жодного слова. Насправді я радий вас тут бачити.

– Привіт, а де Ліззі?, – спитала, наче це їй було найцікавіше... А хотілось спитати, чому він так і не подзвонив, не йшов на контакт...

– Ліззі вдома, щенят глядить. До речі, двоє схожі на вашого Джека. Так що з вас пачка корму на перший час, – засміявся чоловік приглядаючись до Ані.

«Про що вона зараз думає? Скривилась, напевно не очікувала мене тут побачити... То чого пішла в цю сторону?».

– О, щенята?! А можна глянути? Будинок Ваш далеко звідси? – син своєю прямотою добив в матері останні краплі хоробрості і вона заперечила:

– Едік, та це незручно, в Романа є свої справи та й ми збиралися по лісі погуляти...

Але її вже ніхто не слухав, Роман пояснював хлопцю скільки кілометрів до хатини, які щенята і скільки їм тижнів. Аню це обурило, адже це її син і вона вправі керувати ситуацією. Не знаючи на кого з хлопців вилити образу, дівчина погладила Джека і стала розглядати місцевість. Ліс дихав запахом торішнього листя, молодою травою і ще чимось, чого вона не могла пригадати... В кущах верещала пташка, намагаючись відлякати людей від свого прихованого в заростях гнізда.

Троє проти однієї (Джек теж посунув в сторону хатини) і Аня змушена була поступитись і ховаючи образу брела позаду хлопців. Перші весело базікали і час від часу стишували голос. «Мене безсоромно обговорюють, Едік вдома відгребе по повній програмі, буде без інтернету тиждень!» – обурювалась дівчина.

Лісова хатинка Романа сколихнула у жіночому серці жмуток спогадів. Цієї пори року вона виглядала природніше, ніж під сніговими заметами. Саморобний плетений тин з покрученого лісового гілля був подекуди відремонтований свіжими гілочками ліщини. Свіжо нарубані дрова вклалися двома горбиками поруч пенька пощербленого сокирою. Запах березової деревини наповнив легені і навіяв спогади дитинства...