11

11

Зранку, спровадивши сина в школу, дівчина займалася домашнім господарством, мила посуд, погодувала собаку, закинула прання в машинку, поставила варитись червоний борщ, улюблену страву Едуарда. Задзвонив стаціонарний телефон:

– Алло, – в слухавці застряг знайомий голос, – Це ти, Аню?

– Привіт, Романе, звідки в тебе мій номер? – спитала спантеличено.

– Та ж ти мобільний забула під подушкою... Чи не забула? – смішок. – Номер подруга твоя дала, бо я не знав як зв’язатись, от і набрав Настю.

– Забула телефон, вертатись було пізно, я хотіла швидше попасти додому, тому й не сказала... – виправдовувалась як могла.

– Я завезу після обіду, будеш вдома?

– Буду, – якось знехотя промимрила, не хотіла його вести до хати... Але ж й малий просив познайомити.

– Ну бувай.

– Бувай – поклала слухавку і забула чим займалась до телефонного дзвінка. Пальці нервово перебирали тарілки в раковині, а очі дивились далеко у вікно в сторону лісу.

Брязнули вхідні двері і на порозі з’явився Едік. Одяг брудний, на піджаку надірваний рукав, а під носом кров засохла...

– Хто тебе так? – Аня допомогла зняти рюкзак і піджак.

– Та з хлопцями посварився...

– За що?

– Та дівчину з нашої школи ображали... Крота дохлого їй в лоток з їжею підкинули, мала плакала дуже, вони реготали, я заступився, то заробив по носі. Але ти не йди до школи, як того разу, щоб не сміялися з мене, добре?

– Добре, не піду. Ходи обідати. Борщ твій зварила. В нас гості будуть після обіду.

– Хто, тітка Настя?

– Ні, Роман з яким ти хотів познайомитись, – сказала і пильно глянула на малого. Хлопець швидко ложкою закидав їжу до рота, щоб скоріше всістись за комп’ютер.

– О, добре, а чому так раптом?

– Телефон повернути хоче.

Сама пообідала, сходила в душ, розвісила одяг на балконі і вже не знала де себе подіти. Раз у раз заглядала з вікна на дорогу коло під’їзду – машини немає. Раптом Джек заметушився і став пискливо скімлити, просячись на двір. Аня виглянула з балкону, коло машини стояло двоє – чоловік і біла лайка.

– Привіт, – гукнула до Романа, – можеш взяти Ліззі, а то Джек хвилюється.

Джек вів себе не звично, шкріб кігтями вхідні двері і скімлив.

– Ма, що з ним?

– Роман йде з собакою, вона йому подобається.

Аня відкрила двері і пес кинувся вниз по сходах. Невдовзі він повернувся з Ліззі.

– Ого, яка гарна, її можна погладити? – спитав у матері малий.

– Можна, – відповів за неї Роман і відрекомендувався, – Роман.

– Едуард, – і відповів на потиск руки.

– То це ти Едік, мама за тебе переживала постійно, додому рвалася по заметах з розбитим коліном.

Роман оглянув скромну, але доглянуту Аніну квартирку. Ні спільних портретів, ні сімейних фото на стінах не видно було. Він до болю в щелепах боявся побачити чоловіка, який чемно запросить випити з ними чаю і натякне, що пора йому повертатись до свого додому.

– То як коліно? – враз  повеселішав чоловік.

– Краще вже, я на ніч компрес поклала.

– То запросиш далі, чи так і будемо в порозі? – насмішкувато прищурив очі і всміхнувся малому.

– Заходьте, мама зависає часом, треба перезавантажити кавою.

Аня нічого не відказала на зухвалість сина.

– Ну то роби каву, вмієш? – і пильно глянув на малого, на синець і розбитий ніс. – Бачу комусь дісталось сьогодні від тебе добряче.

– Я часто каву мамі варю, вам скільки ложок? А дісталось більше мені, ніж іншим... – Едік коротко переказав свою шкільну пригоду.

Роман пообіцяв навчити хлопця деяким дієвим прийомам для самозахисту і сіли пити чай каву. Обіднє сонце розтоплювало сніг і той краплями падав і розбивався об дашок балкону. Шуміли колеса машин, десь дико нявкав кіт голосом немовляти.

Малий влігся в кімнаті на килим поруч з собаками і гладив двох по черзі. Ті заплющили очі і не заперечували пестощам.

Аня дивувалася і захоплювалася його невимушеності, як він легко знайшов підхід до Едіка, зараз сидить і безцеремонно свердлячи її очима – намащує тост полуничним варенням. Тоді покопирсався в кишені і дістав її телефон:

– Мало не забув віддати. Може сходимо в парк, вигуляємо хлопця і собак?

– Можна, – «Це що, побачення? Чи прогулянка друзів?» подумки нервувала дівчина.