10

10

Їхати було доволі тісно. Петро з Колею сиділи позаду, там на підлозі примостився і Джек. Ліззі пропхалася між Романа і Анею, як мала ревнива дитина. Хлопці і собаки притихли і дрімали.

Сутеніло. Мотор натужно стогнав. Їхали повільно і важко. Ситуацію вирулювали нові зимові шини, які Роман нещодавно поставив. Водій натиснув кнопку і по салону неголосно розлилася закордонна музика. Підігріта спиртним і на емоційній хвилі, Аня хотіла розпочати розмову про особисте чоловіка, про ту дівчину і про минуле, але не знала з чого почати і бовкнула це:

– Мені було дуже приємно з тобою познайомитись.

– Навзаєм, – він засміявся і примружив очі. – О, мереже вже є, можеш набрати своїх.

Дівчина покопирсалася в кишенях у рюкзаку, але телефону ніде не було. Про повернення годі було думати, ні часу, ні сил вже не лишилося. Раптом сором обпалив її щоки: «Це ж він подумає, що я навмисне залишила телефон в хатині, щоб мати ще зустріч. Чорт, дурепа, дурепа!». А в голос сказала:

– Та він розрядився, забула сказати...

– То набери з мого. Номер пам’ятаєш? – простягнув їй свого смартфона.

Тільки мамин номер пам’ятала, не хотіла дзвонити, знаючи її панічну натуру, але вибору не було. Після половини гудка, мама підняла слухавку:

– Алло! – і почувши доньчин голос заверещала, – нарешті, ти що собі думаєш? Геть головою вдарилась? Ми тут місця з Едіком не знаходимо, а ти веселишся собі з подругами! – вона ще щось довго говорила про безвідповідальність і все таке.

– Я скоро буду, – тільки й спромоглася вставити матері.

Тим часом Роман вже виїжджав на трасу, хлопці попрокидалися і бурмотіли щось спросоння.

Ще здалеку було видно світло в її квартирі. Місто ще не спало, сяяло ліхтарями і сріблом засніжених дерев.

– Куди далі? – дівчина вказала вулицю і під’їзд, машина підкотилася до самого порогу. Джек вискочив слідом за господинею, а на її місце всілася біла лайка, ніби давно цього очікуючи.

– Дякую за все, Ром, вибач за мороку. Ти будеш повертатись до лісу?

– Та на здоров’я. Я в хлопців заночую на дачі. Я радий що познайомився з тобою і Джеком. – він підійшов і обійняв її за плечі. – Бережи ноги.

Аня зайшла в під’їзд і вже звідти озирнулась на машину, яка розверталась на дорогу.

На щастя, ніхто з її допитливих старих сусідок не проходив повз. На порозі Аню зустріла розгнівана старша жінка.

– Щоб я ще коли згодилася сидіти з малим, не дочекаєшся. Ти думаєш, що будеш по клубах з дівками соватись, а я робитиму твою роботу? Хоч би телефон не вимикала, – далі вона ще говорила про теперішнє покоління і безалаберність її доньки. – Піду, може ще встигну на останню електричку, – фиркнула і голосно брязнула дверима.

Дівчині не хотілось нічого розповідати, адже вона сказала матері, що йде на день народження до подруги, може сходять кудись. А сама подалась до лісу, бо давно вже потребувала побути наодинці. У кімнаті за комп’ютером сидів Едік, побачивши її кинувся на шию:

– Мамо, де ти так довго, мене баба вже замучила. То поїж, то не сиди за комп’ютером, то роби уроки... Ніби я сам не міг вдома побути.

– Та пригода в мене трапилась, – і вона коротко переказала сину про прогулянку, заметіль, ногу і Романа з Ліззі.

– Ет, треба було мене з ними познайомити, може б дав рушницю потримати. А Роман тобі сподобався? – малий хитро всміхнувся.

– Та не мели дурниць.

Аня не сказала про свої почуття до нового знайомого синові. Як терпнуть пальці при його дотику, як колотить серце від його голосу. Малий ще... Заварила по чашці чаю до тостів з маслом, повечеряли і полягали спати.