4

4

Дорога повертала вправо, далі серед невеликої галявини стояла дерев’яна хатина, на ганку горіло світло, воно освітлювало саморобний плетений тин, стіну дров, складених під невеликим сарайчиком, і капот засніженого автомобіля. Роман відкрив двері, з хати на поріг скочила кицька і недобре зиркнула на дівчину.

– Заходьте, влаштовуйтесь, зараз чайник поставлю.

Аня не довго думаючи переступила поріг будинку. Тепло боляче защипало щоки, вуха і пальці. Вона зняла куртку і сіла на лавці поряд з грубкою. Це була однокімнатна мисливська хатина, яка слугувала і кухнею, і гостьовою, і спальнею. На стіні висів запилений годинник у формі яблука, він показував майже шосту годину. Посеред кімнати стояв великий дерев’яний стіл, не фарбований, потемнілий від часу. Поряд нього було дві лавки зі спинкою, такі ж товсті і необроблені, як стіл. Роман вийшов надвір і гостя вже осміліло роззиралася по сторонах. Стеля і стіни були обкладені деревом, у кутку роззявив рота камін, там ще тлів невеликий жар, поруч стояло відро з попелом. Двері відчинились і зайшов чоловік з оберемком дров на руці, за ним скочила кицька. Підкинувши кілька поліняк у камін, Роман понасипав заварки у чашки і залив окропом.

– Пийте чай, тут ще є пів пачки печива, не чекав сьогодні гостей, – ніби виправдовувався чоловік за таку скромну вечерю. – Я піду погодую собак.

– Дякую, за чай, рукавиці і за те, що знайшли мене в лісі... – одним подихом випалила Аня і швидко заховала погляд у чашку дмухаючи і сьорбаючи гаряче. Її щоки стали ще червоніші, чи то від чаю, чи сорому за ці обставини, в яких вони опинились.

– Та все добре, не переймайтесь, – насмішкувато прищурив очі Роман і пішов надвір.

Аня, щось пригадавши, узяла з підлоги свого рюкзака, добула звідти залишки булочок і виклала їх на стіл поряд з печивом. Глянула на телефон, мережі були відсутні. Думала, як пояснити вдома свою пригоду і як це вплине на Едіка. Тим часом кішка примостилась біля каміну і вмиваючись, час від часу презирливо зиркала на дівчину. Стрілка годинника пройшлася колом три рази. Стукнули двері і в порозі з’явився Роман, його темний чуб був густо пересипаний снігом, слідом забігла пара собак, облизуючись і виляючи хвостами до господаря будинку. Кішка зашипіла і вистрибнула на підвіконня, ледь не перекинувши стареньке радіо на підлогу.

– Дашка, ти чого? Ану заспокойся, а то полетиш надвір, розчищати сніг, – незле гримнув на кицьку чоловік. Сніг поволі розтавав і скочувався краплинами по його обличчю, одна з краплин застрягла поміж його пухлих губ. Роман узяв чашку з чаєм, печиво і сів на місці Дашки, сьорбаючи і дивлячись, як перегорають великі сухі дрова у каміні. Собаки повкладались поруч, поклавши голови на лапи, Ліззі лягла ближче до господаря, а Джек поруч своєї нової подруги. Вони добре порозумілися і скоро задрімали час від часу смикаючи вухами у вісні.

Аня, відігрівшись і перекусивши, пригадала що їй ще потрібно сьогодні повертатись додому, поворушила трохи ногою, біль скривив її гарне личко. Цей погляд перехопив чоловік і не показуючи хвилювання спитав:

– Ну, як нога? Трохи відпочила?

– Та ніби, – якось невпевнено сама того не бажаючи буркнула дівчина.

Чомусь аж надто затишно було їй тут серед лісу в цій теплій дерев’яній хатині і з чужим чоловіком. Це її бентежило і лякало. Можливо так впливала відсутність цивілізації без інтернету і можливості почути ще когось окрім їх двох. Він був неговіркий, говорив мало, але по суті. На ньому була картата сіра сорочка, верхні три ґудзики якої були розстебнуті відкриваючи на огляд широкі засмаглі груди. Підкочені рукави показували сильні, жилаві руки.

За вікном зірвався вітер, від каміну різко запахло димом. Аня потерла руками свої вологі джинси, які потроху підсихали і ставали приємнішими на дотик. Прикривши обличчя волоссям, дівчина далі непомітно спостерігала за Романом. Вона розуміла, що пора завезти розмову про повернення додому, але все відкладала її на трішки пізніше. Додому не хотілось.

Ніби прочитавши думки, господар будинку сказав:

– Якщо вже відігрілись, можу спробувати закинути додому, хоча не подумайте нічого такого, але я радив би заметіль цю пересидіти до ранку тут.

– Було б чудово, – сказала дівчина протилежне своїм роздумам. – Зв’язку немає, у мене вдома хвилюються...

– Я йду прогрію машину, а Ви збирайтесь потроху.

Пішов. Ліззі захвилювалася і стала коло дверей, Джек і собі став поряд. Аня перепакувала рюкзак, зробила кілька знімків вогню в каміні, собак і хатнього побуту. Коли встала з лави, то помітила, що над головою висіла саморобна дерев’яна полиця, переповнена книгами. Тут були кілька книжок про дресирування собак, полювання. А решта – сучасна українська проза. Потягнула одну з книг, з неї посипались старі фото і розлетілись по підлозі. На всіх знімках була гарна, чорнява молода жінка з довгим прямим волоссям. На останньому фото, яке підняла Аня, вона була з Ліззі поруч цього будинку. Книгу з фото дівчина похапцем запхала на місце і сіла на лавку. Зайшов Роман, голосно обтрушуючи ноги від снігу, і сказав:

– Можна їхати, – підгорнув жар в каміні подалі від краю, закрив заслінку, в грубку добавив дров і став одягати шапку.