2
Йшли дорогою за вказівниками. Небо ще більш потемніло, все затихло і посипався сніг. Він був густий і лапатий, це виглядало досить привабливо.
Але скоро снігопад став перетворюватись на заметіль, зірвався вітер і почав сікти снігом обличчя. Аня згадала про свої позначки, дивлячись, як біліє стежка. Вітер ще посилився, пес притискався до ноги господарки і тим самим гальмував і без того її повільну ходу. Вони брели майже наосліп, а коли вийшли до галявини, вона чомусь видалась знайомою... Ось багаття присипане снігом, пеньок, але як? Вона зрозуміла, що заблукала.
– Вибач, Джек, треба було йти з твоєю подругою, може її господар трохи краще орієнтується в лісі, – сумно промовила чи то до пса, чи до себе, дивлячись кудись за дерева. Собака сів поруч і став вити, голос його був сумний, що лякало і холодило десь під ребрами. Вона дістала мобільний, зв’язку не було в обох операторів, годинник показував 15:45
Дівчина розуміла, що не можна зупинятись, тому знову пішла у тому самому напрямку, але намагалась пригадати, де тоді схибила. Стежка була вся засипана снігом, раптом вона перечепилась і впала, боляче забивши праве коліно. Пес тицьнувся носом в її щоку, ніби перевіряючи, чи все добре. Обтрусившись, Аня зібралась йти далі, але щось помітила на тому місці, де падала. Там лежала стрілка з галуззя, яку вона зробила по дорозі сюди. Зрадівши цій знахідці, вона впевнено пішла стежкою, злегка накульгуючи.
#4542 в Сучасна проза
#11336 в Любовні романи
#4405 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 11.01.2019