Профіль без обличчя

Глава 10

Їм здавалося, що вони вже майже на порозі відповіді. Але саме в той момент — знову з’явився він.

Тео.

Тільки тепер — не просто голос із записок чи тінь у снах. Він був реальний. Стояв перед ними у бібліотеці, з тими самими очима, в яких відлунювали всі глави, які вони вже пережили.

— Ви мене пам’ятаєте? — запитав тихо. — Але не так, як є насправді.

Настя підійшла ближче.

— Ти… був вигадкою. У записках. У снах.

— Я був фрагментом. Спогадом, що залишився в цьому місці. Колись я теж писав у цей зошит. Але мене стерли. Майже.

Крістіна зробила крок вперед:

— А тепер?

Тео усміхнувся. Тепло.

— Ви дали мені форму. Своїми словами. Своєю вірою. Ви зробили мене справжнім.

Даша торкнулась його руки. Він не зник.

— Ми не одні. І Фаїна — там. Далі. Але щоб потрапити туди…

Тео підняв старий зошит. У ньому з’явилась нова сторінка. І слова:

"Вони, хто пише — відкривають двері. Вони, хто читає — тримають їх відкритими."