Глава 1

Почалося все, як завжди, із нічної переписки.

— Блін, я вже не можу! — написала Крістіна в чат. — Це ж був останній сезон, а його тупо ЗНИЩИЛИ.

— Казала ж — не прив’язуйся до персонажів, — відповіла Даша.
— І не вмикай серії о другій ночі 

Настя мовчала. Вона переглядала фото в галереї. Зупинилась на одному — тому самому селфі, зробленому восени. Підпис: «Ми — трохи дивні»

А потім прийшло повідомлення. Не в чат. Не в Instagram. А в старий, напівмертвий акаунт, який вона створила ще в 12.

"Ти змінилася. Але я пам’ятаю."
Від: @no_face_13

Настя застигла. Профіль без фото. Один підписник. Жодної публікації.

Вона знизала плечима — може, спам?

Але через хвилину надійшло нове.

"Аня любила малювати двері. Ти пам’ятаєш, чому?"

Серце Насті закалатало.

Аня ніколи не викладала цього. Вона малювала двері в зошиті. І одного разу сказала: «Це двері, які краще не відкривати».

Настя одразу написала в чат:

— Хтось мені пише. Про Аню.

— Що за хтось? — відреагувала Даша.
— Я тобі зараз скін обличчя натягну, якщо це жарт.

— Це не жарт, — написала Настя. — У мене мурашки.

І тут у чаті спливло нове повідомлення. Але не від жодної з них.

"Я теж пам’ятаю, Даша. Як ти сміялась, коли плакала."

Повідомлення було від… @no_face_13.

Він уже був у чаті.

— Якого біса? — Крістіна аж викинула телефон з рук. — ХТО це?

— Це точно не я, — прошепотіла Даша. — Я навіть не знаю, як таке можливо...

Настя відкрила профіль ще раз. @no_face_13.

Тепер у біо було написано:
"Ми всі залишаємо слід. Навіть коли думаємо, що зникли."

А нижче — одна публікація. Вона щойно з’явилась.

Фото. Їхнє. Чотири дівчини — Настя, Крістіна, Даша, Аня. Але не таке, яке вони робили самі.
Цей кадр хтось зняв здалеку. І — нещодавно.

— Це біля школи... — ледве прошепотала Крістіна. — Ми там були на минулих вихідних.

— Але ніхто не фоткав, — сказала Даша. — Принаймні, ми думали.

Телефон Насті завібрував. Приватне повідомлення.

"Насте, ти завжди дивилась глибше. Не зупиняйся."

Вона глянула на дівчат. Їхні обличчя були напружені, мов за кам’яною маскою.

— Це гра? — Даша стискала кулаки. — Хтось дуже хоче нас налякати.

— Якщо гра, — сказала Настя, — то вона почалась не сьогодні. Просто ми не бачили правил.

Крістіна натиснула «поскаржитись». Але інстаграм видав:
«Цей профіль не порушує правил спільноти.»

— Тобто навіть Інстаграм вважає, що це нормально? — Крістіна знову спробувала оновити сторінку.

І тоді зникли її історії. Усі.

— ВОНА СТЕРТА. МІЙ АККАУНТ. — її голос тремтів. — Хтось зайшов туди. Все видалив.

Даша вже не жартувала. Вона витягла з кишені свій powerbank і швидко набрала щось у телефоні.

— Я пін поставила. Якщо хтось ще щось зламає — я побачу.

Настя знову глянула на екран.

У профілі з’явився новий коментар:

"Наступна — та, хто забула. Та, хто закрила двері."

Їх було четверо. Але вже кілька тижнів Аня не виходила на зв’язок.

— Аня, — сказала Настя. — Нам потрібно її знайти.