3

Ой, от не треба, пане без шкарпеток. Сперечатися не буду. Коли дракони розправляють крила і парять у небі, вони дуже красиві. І коли сидять на вершині гори перед західним сонцем, на них приємно дивитися. Навіть коли сплять, поклавши голову з гребнями на пазуристі лапи і обернувшись довгим хвостом, то виглядають вражаюче.

Золота луска сяє, шипи на спині блищать як дзеркала, з ніздрів вискакують іскорки, крила розкинуті… Дивовижно! А потім дракон починає ходити по землі, і мана розвіюється.

Вони ж важкі, габаритні, гострі! Направо повернувся – дерево зніс, наліво – друге… Мені, найкращій вихованці королеви танців Ади Пташки, нестерпно спостерігати за цим парадом недолугості.

А людська подоба? Гаразд, у Кар-Арі вона не найгірша, але він міг би постаратися й більше! Інші дракони не шкодують магії, щоб прикрасити себе, зробити соліднішим і грізнішим, а цей?

«Я не золота монета, щоб усім подобатися», – ось його відповідь.

Слухайте, панове хороші, чому ми говоримо про нього? На роботу влаштовуюсь я! Річ про мене, ясно? Про моє кар'єрне зростання. Почалося воно, як ви самі могли здогадатись, після того, як я позбулася Кар-Арі.

Ну, позбулась – голосно сказано… Я втекла. Правила цього не забороняють. На жаль, лицаря я вибрала невдало.

Він був гарним, сильним, з добре підвішеним язиком, а я була дурним шістнадцятирічним дівчиськом без досвіду і освіти. Лицаря звали… Хм, вже й не пригадаю. Неважливо. Річ у тім, що йому хотілося не тільки здобути високий бал за порятунок принцеси, а й накласти лапу на той земельний наділ біля берегів Синього моря, що обіцяли мені в посаг.

Сказав лицар про це на під'їзді до замку мого батька. Я розсміялася нахабі в обличчя і…

Ви вгадали, пані в смужечку. Ми вирушили до невеликої каплички на околиці міста, де за помірну плату вічно п'яний служитель поєднував шлюбними узами кого завгодно з ким завгодно, не ставлячи зайвих питань.

Чому я не пручалась? А як ви собі це уявляєте, пане з тиком? Я ж виховувалась як зразкова принцеса. Для мене заволати на людях було так само жахливо, як впасти обличчям у гній. Але я кричала. Так кричала, що охрипла, та кого це хвилювало? Люди знизували плечима і відверталися. Вважаю, в тих місцях крик дівчат нікого не дивував.

А дарма. Якби мені хто-небудь допоміг, Кар-Арі не зруйнував би той квартал, не посадив би лицаря на шпиль поліцейської дільниці і не отримав би штраф, що перетворив дракона бідного на дракона-жебрака. Ну і перший відгук про принцесу Арніку Літню напевно був би кращим, ви маєте рацію, пане без шкарпеток.

Кар-Арі повернув мене до печери і в деталях розповів, яка я дурна і безвідповідальна. Від мене, бачте, ніякого толку, одні проблеми. Я – така ж фіфа, як і сестра, і навіть ще гірша, тому що вона розвиватися не здатна, а я не хочу. Лінива я. Мені потрібне все готовеньке. Мене мають любити за сам факт мого існування.

Як же я образилась! Тиждень з драконом не розмовляла. А він, гад мстивий, тим часом підшукав мені героя. І якого!

Той юнак виглядав молодшим за мене. У нього не було ні коня, ні зброї, ні обладунків – тільки картка Клубу Благородства і недавно видана ліцензія. Цей молодий чоловік придибав до нашої печери і попросив Кар-Арі розписатись у відомості про те, що тут подвиг зробити не вдалося.

«Закон є. Якщо десять разів потерпіти невдачу, дадуть субсидію. Мені ще дев'ять підписів зібрати залишилося», – був відвертим цей, так би мовити, лицар.

Дракон вручив йому мене. І що ви думаєте? Юнакові були потрібні гроші, а не рейтинг! Він мало не на колінах благав відпустити його з миром, але Кар-Арі був невблаганний.

«У мене навіть транспорту для принцеси немає!» – жахнувся горе-герой.

Безжалісний дракон викупив у найближчому селі віз і старезного вола.

Такої ганьби світ ніколи не бачив. Я повернулась додому на брудних дошках в компанії голодранця, що всю дорогу скавучав за втраченою субсидією. Оцінку Кар-Арі дав мені найнижчу з можливих. Спасибі, що хоч рахунок не пред'явив за гужовий транспорт!

Через погані рекомендації я рік просиділа вдома. Мною не цікавився жоден дракон, уявляєте? Я щосили намагалася стати кращою, вчилась і практикувала як вихователька, гувернантка, компаньйонка, секретарка… Та я в посольстві під прикриттям працювала, щоб вивчити характер драконів! У печерах прибирала, вела спостереження… Одного разу мене навіть затримала поліція за переслідування.

Ні хвилини вільної, шановні, ні хвилини. І воно було того варте. Я зрозуміла, в чому полягає головний секрет драконів. Так, вони великі, страшні, майже всі багаті до неподобства, живуть трохи довше за людей, деякі здатні набувати людського вигляду, магією балуються… І що з того? З нами у них стільки спільного, що й уявити страшно!

Почуття, наприклад. Погодьтеся, на офіційних заходах дракони холодні і горді, але бачили б ви їх удома, панове! Маски злітають відразу ж за порогом, як верхній одяг. Веселощі, смуток, страх, хвилювання, біль… Нащо перераховувати, в плані емоцій дракони нічим не відрізняються від людей.

А ось із логікою у них непорядок. У дев'яноста відсотків вона егоцентрична. Спрямована насамперед на вигоду для дракона.

Стосунки? О, там деколи такі пристрасті киплять, що дахи зносить. Ні, не драконам! Їхнім сусідам.