Перший "Том"

– Земля обертається за годинниковою стрілкою.

Відмірявши дванадцять кроків чоловік зупинився.

– Ні, все таки проти. Джордано Бруно був проти…

Розвернувшись він розпочав наспівати латиною, чи можливо грецькою.  Розібрати буботіння було неможливо. Мотив відлунював від стін коридору створюючи загадкові звуки. За переконанням чоловіка вони допомагали зосередитися, та схопити новітню ідею за солоденьке місце.

–  Навіщо історикам циркуль, – повільно промовив дивак.

Нахмуривши брови чоловік розвернувся та швидко рвонув вперед. Полігоном для його роздумів слугував старенький коридор. Затертий паркет виблискував не менше його залисини. Вікон не було, тільки здоровезні сіро-білі двері. Колись вони були білосніжними, але наразі сучасна наука не спроможна покрити подібні витрати. Та й навіщо подібна розкіш? Під дією електричного світла молочний колір здається жовтим, чи можливо вершковим. У всякому разі це додає престижу будь-якому храмові науки. Старечість інтер’єру підкреслює традиції закладу на рівні із їхніми працівниками. 

Новаціями коридору були вказівники, та сині таблички на дверцятах. Вони змінювалися щомісяця. Наукові інституції постійно переїздили. Професори змінювали кабінети, а асистенти навантажені саквояжами і астролябіями постійно переміщали їх у інші лабораторії. За доведенням  професора нумерології і простих цифр Забудька, складні запам’ятати він не міг, місце для роздумів потрібно змінювати кожні три місяці. А для вищих наукових осередків він навіть видав особливу інструкцію, як не загубити думку підчас переїзду, і о котрій годині краще складати носочки у пакетики.

– Безглуздя! Планети обертаються без циркуля, водночас за часовою і проти часової стрілки. І нащо він взагалі? Завжди, котрась із дрібничок затьмарить думки від прогресивної ідеї…

Його промову порушив чудернацький скрегіт. Чоловік постукотів по своїй  валізі та промовив :

– Спокійно Мертвик, не потрібно псувати мої папери. Ось уже кабінет професора хімії Маргарин. Ти повинен пам’ятати її. Пухкенька, і водночас зваблива жінка. Ти ще полюбляв тертися об її груди. Дійсно зваблива, але ж смердота, котру вона збовтує у посудинах відганяє чоловіків. Мертвику, а це кабінет експериментальних розтинів. Та заспокойся, сьогодні йдемо до іншого місця.

Коридорами науки крокував академік Розенталь. Старенький, згорблений дідуган із очима ропухи. Вони здавалися ще більшими під дією великих лінз. За власними переконаннями німець – переселенець. Вихідцем із яких німецьких земель він був ніхто не знав. Зате у його документах зазначалося Яків Розкрадько, але папери є інтимними речами, і ними не варто хизуватися. Одягнутий у класичний темно-зелений костюм із затертими рукавами та заплатами, він завжди був усміхнений. Радість чоловіка передавали декілька зубів, що залишилися від небезпечних експериментів та не зруйнувалися з роками.

Ім’я Розенталя є брендом у сучасній науці.  Творчий шлях він розпочав із дводенних психологічних курсів та гортані науково популярних журналів. Його інтерес до пізнання постійно зростав, і Розенталь вирішив закінчити будівничий ліцей, згодом школа балерин, інститут ядерного синтезу, вивчення тонкощів мови та багато іншого. Знання перепліталися створюючи несподівані судження про будову світу, і підштовхували Розенталя до нових дослідів. Згодом знань назбиралася стільки, що він перетворився на місцевого оракула. Відтворювати  та пояснювати, навіть найпростіші речі він не міг, тому на всі запитання відповідав тільки так чи ні. Але, і подібні пророцтва справляли не абиякий вплив на прохачів.

Підійшовши до останніх дверей коридору, Розенталь витягнув потерту хустинку, і старанно протер дверну ручку. З правого боку містився надпис «Експериментально-творчий центр». Ніколи не можна знати, яку гидоту бовтають лаборанти, і чи миють після цього руки.

 – Георгію! – вигукнув професор увійшовши у кабінет. – Щільно закривайте  мишей у клітках.

– Мертвику не можна! – заволав чоловік. – Він негативно вливає на тварин.

Відчувши дух свіжини, із саквояжу виплигнув руденький кіт із білими лапками та попрямував до найближчих кліток знайомитися з сірими мишками. Загалом він був дружелюбним. Час від часу, чоловік проводив досліди на Мертвику, але це жодним чином не впливало на їх стосунки.

Просторий кабінет з боків заставлений великими клітками. З права мешкали сірі миші, а з лівого білі. Подібний перфекціонізм був виправданий черговим експериментом.

– Ну проковтне він декілька «сардельок» і, що з того? У тебе й так великий розплідник.

– Не можна, – ствердно відповів Георгій. – Це порушить результати досліду.

– Цікаво-цікаво…

– Цікаво це ліки випробовувати на  тваринах, а мій експеримент надасть феноменальні результати, котрі можуть змінити історію людства! – Перебивши професора, гордо промовив чоловік.

Георгій був асистентом Розенталя, але за останні десять років здобув славу неабиякого зоолога, і самостійно проводив досліди. Його цікавила психологія тварин, і їх здатність до навчання. Світ дізнався про нього, за намагання навчити рибу плавати. Нажаль, дослід зазнав краху, але заодно навчив чоловіка ніколи не зупинятися на півшляху.