Глава 13

Напруга висіла у повітрі, очікуючи потужного вибуху від найменшої іскри. Сонце, що яскраво світило ще кілька хвилин тому, сховалось за щільними сірими хмарами. Навколишній світ втратив яскравість барв і голос.

Професор зазирнув Зорику у вічі, але знайшов лише цинічний холодний погляд вампіра. Ну, що ж – це полегшувало вибір. Однак сутність посміхнулась і за мить обличчя хлопця повернуло собі знайомий вираз. Професор розгледів справжнього Зорика і хлопець промовив:

— Радий бачити тебе живим. Мені так шкода…

— Я знаю. Це моя провина.

— Що б вони не пропонували, — тіло Зорика різко випнулось від болю і він видав крізь стиснуті зуби, — мене вже не врятувати! Знищ їх!

Куточки губ на обличчі, що відібрав Астарт, поповзли до верху в кривій посмішці. Він спостерігав за своїм бранцем і Хранителем з відчуттям відрази до цих слабких безглуздих створінь. Проте він хотів отримати повну перемогу, а для цього слідувало розчавити Професора, зламати його віру в себе.

Вампір захопив контроль. І Зорик знову перетворився на чужинця. Професор стояв нерухомо, лише зціплена щелепа видавала силу напруження, що циркулювало в ньому. Вовки гарчали і готувались до сутички. Полчище демонів на галявині викликало у вовкулак вроджену жагу розправи над пітьмою.

Відьма, що стояла неподалік від Астарта, з цікавістю розглядала своїх супротивників. Її погляд затримався на Квіті і дівчина відчула, як щось недобре крадеться до неї, розчиняючись легким туманом над поверхнею землі. Воно лоскотало почуття тривоги і намагалось залізти у голову дівчини.

Реальність Квіти змінилась після дивної розмови з Професором. Він нарешті відкрив їй те, що усвідомив сам, коли побачив записник бабусі. Квіта знайшла не просто зошит з народними рецептами і замовляннями. Ні, дівчина отримала свій спадок. Професор знав, що то був справжній гримуар природженої відьми.

А горе від смерті Зорика вдарило по Квіті з такою шаленою міццю, що сила врешті-решт вирвалась на волю. В дівчині прокинулась природжена відьма – енергія, що покликана служити людському світу. Це був той залишок сили, що Вирій і Затінок не змогли відняти у людства.

Тепер же Квіта відчувала на собі вплив тієї, хто продав душу демону в обмін на магію. Перше своє закляття дівчина наклала за допомогою Професора. І на його прохання. Її сила тільки-но прокинулась і важко піддавалась контролю, залежала по більшій мірі від емоцій.

Квіта розізлилась не на жарт. Відьма намагалась залякати її, проникнути у думки отруйним маревом. Тоді дівчина почала шепотіти те замовляння, яке використала в готелі. Вуста відьми ледь помітно скривились і вона відступила. Та одразу після цього кілька упирів з червоними писками перевели погляд пустих очей на дівчину. По її шкірі пробіг мороз і вона ніби знову відчула глибокі подряпини на своїй спині. Але все відступало на другий план, бо перед нею знаходився Зорик – все ще живий.

Дівчину, наче відвідало страшне дежавю: її друг знову стояв на колінах, а їй залишилось спостерігати за тим, що із ним зробить Астарт. Міра взяла її за руку, підтримуючи Квіту у найважчий момент так, як це могла зробити звичайна людина. Дівчина стисла долоню у відповідь і вп’ялась поглядом в демона, аби вдарити в потрібний момент. Натомість Астарт і не думав щось робити, а заговорив до Професора:

— С-с-стільки років я бажав нас-с-солодитися моментом твоєї поразки, — рука демона вчепилась у волосся Зорика, — а тепер обирай: відс-с-ступиш чи хочеш побачити, як він згорить?

— Ти вбив мою сім’ю – я пам’ятаю. Скажи мені одне: на те була причина? — Професор не хотів знати відповідь, але мав якось потягти час для Багіри – чим довше вони тут розмовлятимуть, тим далі вовчиця встигне відвезти його сина.

— В той день я майже зміг отримати с-с-своє, — сірість набувала мертвотних відтінків, а демон продовжив, — я позбувс-с-ся Нос-с-сія і Хранителя…

— Видно не до кінця, — з викликом у голосі мовив Професор.

— Так, не до кінця, — голос демона був розміреним, а інтонація повзла плавно, як змія, — тебе не мало бути на тій дорозі. Можеш подякувати с-с-своєму другу за це везіння. Нос-с-сієм с-с-став твій ненароджений с-с-син. А потім нікчемний лікар обдурив вс-с-сіх… Я вболівав за тебе, коли ти стис-с-скав його горлянку.

— На щастя – мене зупинили, — відповів Професор, не даючи Астарту змоги порушити його рівновагу, — про якого друга ти кажеш?

— О, дурна людина нарешті с-с-ставить розумні питання, — демон поглянув у напрямку Міри й Квіти.

— Відповідай! — настоював на своєму Професор.

— Годі! — заревів демон і голос його пролунав як грім, — Обирай!

Професор більше не міг тягнути час. Він поглянув на Зорика востаннє, бо його вибір означав лише одне – смерть наздожене хлопця. Все мало йти по плану, а Зорик з вампіром порушували хитку рівновагу. Професор набирався хоробрості, щоб зробити цей крок.

В одну мить все полетіло шкереберть. Хтось з вовків не стримався і блискавкою полетів у гущу демонів. Професор відчув порив вітру на шкірі, спричинений швидким стрибком вовкулаки. Неочікуваний напад стер нанівець усі його старання. Всередині щось обірвалось і з болісним відголоском полетіло в небуття.

Астарт і його шайка не очікували такого розвитку подій. Вовкулака приземлився на лапи поруч з відьмою. Вона впала на землю, але встигла відкотитись з-під вбивчих лап вовка. Кілька упирів і песиголовців кинулись до вовкулаки й оточили його.