Глава 5

Як не крути, а турбота і підтримка здатні пом’якшити найжорсткіші серця, що вкрились міцним панциром. Навіть самітник Професор не був виключенням із правила. Коли він підійшов до будинку Міра кинулась йому на зустріч.

В пориві щастя вона обійняла чудернацького нового друга, не зважаючи на те, що з голови до ніг його покривала засохла кров. Через мить Міра опам’яталась і зніяковіло прибрала руки.

Він усміхнувся їй стомлено. Професор ніколи не просив і не чекав якоїсь нагороди за свої старання. Але тим більш приємно було отримати ці обійми. Він сказав:

— Здається, ти рятуєш мене увесь час…

— Що ти, — Міра грайливо опустила очі додолу, — я лиш вдало плутаюсь під ногами.

— Я ще не зустрічав звичайної людини, яка б могла нашкодити одному з найсильніших демонів.

— Вони мене вже так дістали! Я сподіваюсь він зник назавжди?

— Ні, кинджал вигнав його із тіла. Але це лише питання часу коли він знайде новий розлом і вкраде чергову оболонку.

— Шкода, — сумно промовила Міра і її запал трохи згас.

— Ніхто не зумів би зробити більше. Ти молодець!

— Дякую, але добрі слова мені мало чим допоможуть. Я хочу, щоб усі демони зникли. Назовсім!

— На таке щастя можна тільки сподіватись… — відповів Професор, а в його голосі чулась безнадія.

— А що робити з кинджалом?

— Він ще у тебе? — здивувався Професор.

— Так, я підібрала його із попелу.

— Знаєш, що? — він підійшов ближче до Міри і прошепотів, — залиш у себе. Але нікому про це не кажи.

— Чому?

— В мене є дивне відчуття, що він нам іще знадобиться.

Міра поглянула на нього із розумінням. Тільки вона могла повністю осягнути те, про що говорив Професор. Її батько, добрий і люблячий, в одну мить перетворився на оболонку для демона. А Міра про це навіть не підозрювала. Чи були вони самі захищені від такого повороту подій? Ні.

Їхню розмову перервав басовитий голос вожака байкерів. Він говорив з кимось підвищеним тоном. Професор прислухався. Міра взяла його за руку і повела з двору на вулицю. Нічні сутінки потроху світліли. Сонце мало скоро зійти.

Професор побачив, як посеред вулиці лежав справді велетенський вовк. Кров заплямувала шерсть на правому боці. На колінах перед ним стояв чоловік із сріблястим довгим волоссям і гладив тварину по голові.

Інші байкери вже встигли прийняти людську подобу і в основному ходили голяка і збирали свої речі. Тільки зараз Професор помітив, що серед перевертнів були жінки. Він відвернувся, аби не завдавати оголеним людям незручностей.

Наблизитись до вовка було трохи лячно, але заразом і хвилююче. Тварина тихо вила. Звук походив на скигління маленького цуценяти. Професор опустився на коліна поруч із вовком і ватажком байкерів.

Міра підійшла ближче, але не занадто. Їй все ще було в новинку знайомство із надприродними силами. Тверезий розум наказував триматись подалі від тварини вагою понад двісті кілограмів. Вона спитала:

— Що трапилось? — у цей момент їй прийшло в голову лише найпростіше питання.

— Мертві виродки кинулись на неї цілим натовпом і от. Поранення серйозне. Її кличуть Багірою, — тихим голосом сказав сивоволосий чоловік.

— Чому вона не перетворюється назад? — запитав Професор.

— В людській личині вона помре одразу. Тільки вовче тіло може зносити важкі поранення. Але боюсь – не цього разу, — чоловік відхилився і показав Професору поранення вовчиці; кров текла із рваної рани.

— Кепська справа… — не став брехати йому Професор.

— Ти можеш її підлікувати? Я знаю, що Хранителі володіють магією. Є якісь закляття чи трави, здатні допомогти їй?

— Чесно? Я не знаю. Мені не доводилось раніше стикатись з подібними істотами. Я можу лікувати людей, але навряд чи це допоможе перевертню.

— Ми вовкулаки! — злісно промовив чоловік.

— Прошу вибачення, — Професор ледь не прикусив собі язика – треба ж було таке ляпнути, — якщо дозволиш, то я спробую. Але обіцяти нічого не буду.

— Роби, що можеш, — відповів байкер.

Міра увесь час стояла неподалік і мовчки слухала. Забагато інформації для однієї доби про залаштунки світу, які раніше були повністю закриті для неї. Однак їй стало шкода чорну вовчицю з бурштиновими очима.

Тварина лежала і не могла поворухнутись. Скавчання ставало дедалі тихішим. І вона все рідше відкривала очі. Упирі роздерли пазурами її бік і пошкодили кістки. Професор поглянув на рану ближче і помітив, що уламки ребер застрягли у внутрішніх органах.

Він почав діяти негайно. Спочатку відправив Міру за аптечкою і його рюкзаком у будинок. Потім попросив вожака байкерів залишити його наодинці з вовчицею. Професор не розумів причини, але присутність сивоволосого чоловіка нервувала його.

Навколо снували решта байкерів із мілкими дорученнями. Кількох із них Професор попросив про допомогу. Ранок видався холодним і Багіру необхідно було перенести у приміщення і зігріти.