Професор

Розділ 9: Ознаки

Тиждень минув, як у тумані. Щоденні зустрічі в університеті стали небезпечно рутинними. Кожен погляд, кожне слово могло зрадити нас. Ми звикли до цієї гри, але обидва відчували — хтось починає здогадуватись.

Першою натякнула колега — Марина Сергіївна, що викладала в тій самій кафедрі.

— Ваша студентка, здається, надто захоплено слухає ваші лекції, — сказала вона, ніби жартома, але з поглядом, що проникав глибше.

Я усміхнувся, не коментуючи. Але серце стиснулось.

Того ж дня вона написала мені:

«Хтось щось підозрює?»

«Можливо. Треба бути обережнішими.»

«Може, припинити?»

Я довго не відповідав.

«Ти цього хочеш?»

«Ні.»

Ввечері вона не прийшла. І це мовчання було голоснішим за будь-яке зізнання.

Ми не бачилися кілька днів. Жодних повідомлень, жодних зустрічей. Але на парі я впіймав її погляд — і в ньому було все: біль, страх, бажання.