Глава 6. Аудієнція в пеклі

Маєток клубу «Олімп» виглядав як місце, де боги відпочивають від створення економічних криз та локальних воєн. Величезні колони, ідеально підстрижені газони, які, мабуть, рівняли манікюрними ножицями, і тиша, яку порушувало лише солідне гурчання нашого лімузина.

Я почувався як пляма крові на білому весільному платті. Мої черевики залишали брудні сліди на мармурових сходах, а плащ, просякнутий річковою водою та мазутом, видавав запах, який явно не пасував до місцевих ароматів дорогого парфуму та старого коньяку.

— Тобі варто розслабитися, Максе, — Барнс ішов поруч, небрежно тримаючи руку в кишені. — Ти зараз увійдеш в історію. Головне — не спали її раніше часу.

— Я вже входив у історію, Барнс. Зазвичай після цього мені доводилося випльовувати зуби або тікати від спецназу, — я непомітно просунув руку під плащ.

Мої пальці намацали холодний пластик старого диктофона. Сухе, майже невідчутне клацання кнопки «Record». Стара магнітна стрічка почала свій повільний біг. Це була моя єдина страховка — аналогова правда в світі цифрової брехні. Якщо я не вийду звідси, принаймні мій голос залишиться, щоб розповісти, як саме «боги» Вашингтона обідають.

Ми увійшли до вітальні. Високі стелі, антикварні меблі та велетенський камін, у якому потріскували дрова, що коштували більше, ніж моя місячна оренда офісу. Біля каміна, тримаючи келих вина, стояла жінка.

Маргарет.

Вона змінила своє пальто на вечірню сукню, яка робила її схожою на статую правосуддя — таку ж холодну та засліплену.

— Дякую, Барнс. Далі я сама, — промовила вона, не обертаючись.

Екс-шеф кивнув мені, ніби старому знайомому, і вийшов, зачинивши за собою масивні дубові двері. Ми залишилися одні. Тільки я, вона і диктофон, що жадібно вбирав кожну секунду цієї тиші.

— Знаєш, Марго, — я зробив крок вперед, ігноруючи біль у ребрах. — Я прийшов сюди не за вечерею. І навіть не за твоїми планами евакуації. Я прийшов подивитися тобі в очі. Хочу зрозуміти, в який саме момент ти вирішила, що я — лише витратний матеріал.

Вона нарешті повернулася. Її погляд був спокійним, майже професійним. Жодного тремтіння, жодної сльози.

— Ти ніколи не був матеріалом, Максе. Ти був інвестицією, — вона піднесла келих до губ. — Шахта «Північна» була гнилою пухлиною. Грант і Барнс стали занадто некерованими. Нам потрібен був хтось, хто має особистий мотив, щоб випалити це все дотла. Ми дали тобі сірники, Максе. І ти впорався блискуче.

— «Ми»? — я вихопив папку з-під плаща і кинув її на кавовий столик. Вона приземлилася з важким звуком, наче гільза від великого калібру. — Тобі подобається це слово? Воно знімає відповідальність, так?

Я підійшов майже впритул. Вона пахла жасмином, але тепер цей запах здавався мені ароматом формальдегіду.

— Барнс каже, що ти — головний аудитор «Олімпу». Що ти малюєш цифри, за якими стоять смерті таких хлопців, як Лео. Це і є твоя «інвестиція»?

Маргарет поставила келих і подивилася мені прямо в очі. У цьому погляді була безодня. — Світ не працює на моралі, Варді. Він працює на балансі. Гідра — це не банда, це система стримувань. Якщо ми не будемо контролювати потік пластиду чи зброї, це зробить хтось інший. Хтось набагато гірший. Ти думав, що борешся з темрявою? Ні, Максе. Ти лише допоміг нам змінити один вид темряви на інший. Більш впорядкований.

Я ледь не засміявся. Це було те саме лайно, яким мене годували в академії, тільки в золотій обгортці.

— Добре, Марго. Я погоджуся на вашу гру. Я сяду за стіл, вислухаю ваші пропозиції про «вище благо» і, можливо, навіть не розіб’ю тобі серце прямо зараз, — я нахилився до її обличчя, відчуваючи тепло її дихання. — Але в мене є умова. Ти зараз розповіси мені про «другу частину». Що має статися на інавгурації? І якщо я почую хоч краплю брехні... я згадаю, що я не просто «інвестиція». Я — той самий нещасний випадок, від якого вас не врятує жодна страховка.

Вона зблідла на півтону. Тільки зараз я помітив, як її пальці ледь помітно стиснули край сукні.

— Друга частина — це не теракт, Максе, — прошепотіла вона. — Це передача прав. «Метрополітен» готує документи на приватизацію всієї берегової лінії Потомака. Шахта була лише початком. Ми будуємо новий Вашингтон. А ти... ти маєш стати головою служби безпеки цього нового світу.

Диктофон у моїй кишені продовжував крутитися. Запис йшов. Сповідь богів була в самому розпалі.