Розділ 2. Перші дні

Після запуску «Перезавантаження» все мало змінитися.

Але не змінилося.

Принаймні не одразу.

«Ковчег» продовжував рухатися своєю орбітою, Земля залишалася під ним, а тисячі людей перебували у стазисі.

Проте для екіпажу все було зовсім інакше.

Тепер вони залишилися самі.

Не в буквальному сенсі — поруч були їхні товариші, обладнання та системи станції. Але більшість знайомих їм людей спала у стазисних капсулах.

Серед них були їхні батьки, діти, друзі, кохані та просто люди, з якими вони прожили більшу частину свого життя.

Екіпаж намагався не говорити про це.

У перші дні вони майже не мали часу на розмови.

Робота чекала всюди.

«Ковчег» був лише частково завершений, тому спочатку потрібно було подбати навіть не про майбутнє людства, а про власне виживання.

Необхідно було перевірити системи життєзабезпечення, розподілити запаси, налагодити енергопостачання та підготувати приміщення для постійного проживання.

Людей у стазисі поки не можна було пробуджувати.

На станції просто не вистачало місця, їжі та інших ресурсів, щоб забезпечити їхнє нормальне життя.

— Перші розрахунки підтверджують це, — додає Архівний інтелект. — У разі одночасного пробудження всіх людей запаси продовольства та доступні житлові модулі не дозволили б забезпечити необхідні умови для тривалого проживання.

Тому стазис залишався єдиним варіантом.

Люди мали спати.

А екіпаж — працювати.

Перші зміни тривали годинами.

Потрібно було завершувати житлові модулі, встановлювати обладнання, прокладати комунікації та готувати системи, які в майбутньому мали забезпечувати життя тисяч людей.

Ніхто не казав, що йому важко.

Ніхто не говорив, що сумує.

Але це було видно.

За втомленими поглядами.

За короткими паузами біля оглядових вікон.

За фотографіями, які деякі члени екіпажу зберігали біля своїх робочих місць.

Іноді хтось просто зупинявся біля стазисного відсіку, дивився на капсули й повертався до роботи.

Вони знали, що там сплять їхні близькі.

І знали, що поки не можуть їх розбудити.

Тому працювали.

Можливо, саме робота допомагала їм не думати про те, що залишилося позаду.

Кожен встановлений модуль наближав день, коли на «Ковчегу» зможуть жити інші люди.

Кожен відремонтований механізм робив станцію надійнішою.

Кожна завершена система наближала їх до головної мети.

Вони будували не просто станцію.

Вони будували місце, де одного дня прокинуться ті, заради кого вони залишилися.

І саме це не давало їм зупинитися.

Поки одна частина екіпажу займалася будівництвом, інша почала спостерігати за Землею.

Першою проблемою стала сама орбіта.

Навколо планети залишилося багато того, що людство більше не використовувало: старі супутники, уламки ракет, частини космічних апаратів і навіть покинуті орбітальні станції.

Усе це становило небезпеку для «Ковчега».

Тому екіпаж почав поступово очищати найближчі орбіти. Старі супутники та великі уламки збирали спеціальні автоматизовані апарати. Частину матеріалів доставляли на станцію для подальшого перероблення.

Це дозволяло одночасно звільняти орбіту та отримувати матеріали, яких не вистачало для будівництва.

Паралельно навколо Землі почали з'являтися нові супутники й автоматичні маяки.

Вони передавали дані про стан атмосфери, океанів, ґрунтів та великих промислових районів.

Маяки також використовували для зв'язку з підземними комплексами.

Бункери залишалися єдиними великими осередками людства на поверхні планети, тому обмін інформацією з ними був надзвичайно важливим.

— Перші дані вже показують позитивну зміну, — повідомляє Архівний інтелект.

— Настільки швидко?

— Зниження промислової активності майже одразу вплинуло на рівень деяких забруднювальних речовин в атмосфері. Після зупинки більшості заводів та транспортних систем їхні викиди значно скоротилися.

Я переглядаю старі записи.

На зображеннях Земля вже виглядає трохи інакше.

Але це не означало, що планета почала відновлюватися.

Зменшення нових викидів не могло миттєво усунути наслідки багаторічного забруднення.

В океанах залишалися токсичні речовини.

У ґрунті — небезпечні сполуки.

На великих територіях — радіаційне забруднення.

А деякі підземні комплекси створювали власні ризики.

Для забезпечення людей енергією в них використовували ядерні реактори. Вони дозволяли підтримувати роботу систем життєзабезпечення, але водночас потребували постійного контролю та створювали додаткове навантаження на навколишнє середовище.

— На цьому етапі втручання неможливе, — додає Архівний інтелект.

І він мав рацію.

Екіпаж не міг одночасно відновлювати Землю, контролювати всі підземні комплекси та завершувати «Ковчег».

Спочатку потрібно було створити місце, де людство зможе вижити.

Тому спостереження тривали.

Дані накопичувалися.

Стан Землі постійно записувався в архів.

А «Ковчег» продовжував будуватися.

Повільно.

Модуль за модулем.

Система за системою.

І кожен завершений сектор наближав той день, коли перші люди зможуть прокинутися зі стазису.

Будівництво кожного модуля виявилося складнішим, ніж здавалося до початку роботи.

Потрібно було думати не лише про те, як завершити модуль зараз, а й про те, як його можна буде розширити в майбутньому. «Ковчег» мав поступово збільшуватися, тому кожен новий сектор повинен був з'єднуватися з наступними без перебудови вже готових частин.

Одна помилка могла створити проблему для всієї станції.

Першим великим досягненням екіпажу стало завершення системи додаткового енергопостачання.