Розділ 18

Перелякані дитячі оченята застигли на єдиній точці світла, що пробивалася з-під важких металевих дверей і, подібно лазеру, боляче обпікала сітківку. Та Софі і кліпати боялася, паралізована змученим жіночим стогоном, який доносився по ту сторону катівні. 

Так і сиділа застигнувши, поки не почула кроки, які невблаганно наближалися до її тимчасового сховку. Це змусило маленьку втиснутися ще сильніше у спинку хиткого ліжка. Двері на мить відчинилися, і двоє солдатів закинули до камери безчуттєве тіло. Просто на підлогу. Навіть не напружувалися, аби перевірити, чи жива ще.

Лише, коли у коридорі затихли всі звуки, Софі боязко на колінах підповзла до вимушеної сусідки. Маленькою ручкою вона торкнулася до мокрого, гарячого обличчя Ніки, і та у відповідь ледь чутно застогнала. 

Паралізуючий страх у серці поступився місцем ледь жевріючій надієї. Софі миттю зіскочила на ноги, схопила пляшечку з водою і легенько вмила змучену дівчину. 

- Пити хочеш?, - тихенько запитала вона, коли Ніка поволі опритомніла, боялася наполохати, а коли відчула слабенький порух голови під рукою, щедро напоїла бранку. 

Довгих кілька десятків хвилин Ніка просто лежала долілиць, не маючи сил навіть ворушитися, поки не затряслася усім тілом, охоплена жаром. Софі спохватилася і накрила її ковдрою, яку стягнула з ліжка, а сама присіла поруч і мовчки гладила по голові бідолаху. 

- Тобі треба встати з підлоги, - врешті прошепотіла маленька. - Тут холодно, а ти вся тремтиш. Давай, тримайся за мене, я допоможу. 

Ця невинна турбота вразила Ніку у саме серце. Ще ніколи в житті про неї ніхто так не турбувався. Маленька крихітка, сама налякана та беззахисна, всі свої сили поклала, аби допомогти їй. І як вона могла тепер безпомічно валятися на підлозі? 

Зібравши всю волю, на яку тільки була спроможна, Ніка відштовхнулася рукою від підлоги і, лише трохи, аби не втратити рівновагу, спиралася на тендітне плече малечі, поки дійшла до ліжка. 

Все тіло нило і викручувало після довгих годин катувань та експериментів. Голки, ін'єкції, свердла, які пробурювали спинний мозок, порізи скалпелем - і все це без жодної анестезії. Нехай кожна рана і затягувалася за лічені хвилини, та біль нікуди не зникав, а з кожним знущанням тільки посилювався.

Ніка рвалася визволитися, утекти, помститися своїм мучителям, але металеві кайдани надійніше за будь-яких охоронців тримали її на місці, і боляче розрізали руки і ноги - до синців та подряпин. Змучена безперервними стражданнями, останнього знущання вона вже не витримала - щойно тілом прокотилася перша хвиля від удару струмом, зомліла, хоч наступних двох вже не відчула.

- Дякую, Софі, - прохрипіла Ніка зірваним голосом, умостившись на ліжку. - Ти така відважна і сильна дівчинка!

Софі щиро посміхнулася і притислася до Ніки, намагаючись і її зігріти, і самій відшукати якогось тепла.

- Мій тато завжди каже, що треба допомогати людям, коли вони у біді, - тихенько промовила. - Він і сам завжди так робить. Коли я хворію, сидить біля мого ліжка, розповідає казки. Мені тоді стає легше. Хочеш, я тобі розкажу казку?

- Дуже хочу, - посміхнулася Ніка, обіймаючи маленьку, відчувала, як від самої присутності цього чарівного створіння їй стає краще, хоч з дітьми вона ніколи раніше справи не мала, і навіть не була впевнена, що зможе поладнати з кимось із них.

- Жила-була на світі одна дуже відважна і красива принцеса, - пошепки розпочала свою казку Софі. - Батьки дуже її любили, робили все, щоб вона росла щасливою. Але зла чаклунка заздрила їхньому щастю, бо у неї нікого близького не було. Тому вона закляла всі земні стихії, напустила грозових хмар, накликала страшний буревій, випустила річки з берегів, запалила замок вогнем і тоді змогла перемогти всіх охоронців маленької принцеси та забрала її. Ув'язнила у високій, захищеній сімома мурами темниці. А сама упивалася її стражданнями та горем її батьків. Але принцеса росла і з кожним днем ставала дедалі сильнішою, поки не знайшла сміливості дати відсіч злій чаклунці та перемогти її. Тоді принцеса відшукала своїх батьків, зняла з них прокляття і зажили вони довго і щасливо.

- А якщо принцес буде аж дві, то вони разом зможуть подолати всіх злих чаклунів, - доповнила казку Ніка, коли почула, як Софі заснула у її обіймах. - Навіть не сумніваюся, що зможуть.

***
Ніка жадібно заковтнула порцію гидкої їжі, яку просунули їм до камери. Знала, що потрібні будуть сили, а її організм і так витратив чимало енергії на відновлення після вчорашнього.

У голові вже визрів план втечі, бо залишатися ще бодай на день у цьому Освенцемі прирівнювалося ледь не до смерті, та й чекати, поки почнуть випробування на Софі вже з новим біологічним матеріалом, вона не збиралася. До біса Полонського з його завданнями, треба про себе, нарешті, подумати.

- Будь готова, коли вони по тебе прийдуть, - нахилившись, щоб обійняти Софі, прошепотіла їй на вухо. - Не пручайся і роби все, як кажуть, вдавай, що слухаєшся їх. Я зроблю все, щоб вже сьогодні ми з тобою вибралися звідси. Ти мені віриш?

- Вірю! Тільки будь обежна, - прошепотіла Софі у відповідь.

Їх перервали солдати, двоє з яких скрутили руки Ніці, а третій підійшов до Софі і головою махнув їй у сторону виходу. Попри страх, що блиском відображався у її очах, дівчинка ствердно кивнула і гордо вийшла з камери. Ніку потягнули коридором в іншу сторону, до вже знайомої душової кімнати. Вона покірно переодягалася, коли почула, як десь зовсім поряд на вулиці йде на посадку гелікоптер. 

"А от і таксі", - посміхнулася вона сама до себе, затискаючи в кулахах одноразовий пакетик із шампунем. Раз нічого іншого немає, знадобиться і це.

Вже на вході до лабораторії, куди її знову супроводжували охоронці, помітила Софі, кайданками прикуту до кушетки. Розуміла, якщо дозволить і себе закувати, їм не вибратися, тож непомітно стисла у руці за спиною пакетик шампуню. Один з охоронців, які йшли позаду, підслизнувся і в польоті збив з ніг іншого, Ніка ж вчасно вивернулася і вихопила в одного з них автомат, вистреливши йому в ногу. Іншому показала помахом голови йти до Софі.