Розділ 10

Густа темрява ночі скувала безоднею тиші столичний спальний район, Троєщину. Несправність ліхтарів у всьому кварталі лише нагнітала всю його сірість та депресивність, подекуди підсвічуючи силуети тих, хто ще не встиг повернутися додому, лише розсіяним світлом з вікон затишних квартир.

Лєра стояла під будинком, щільніше кутаючись у свою легеньку кофтинку, та проклинаючи заразом і гідрометцентр з їхніми прогнозованими +15 вночі, і виробників одягу, що якогось біса позиціонували цей пляжний шалик, як демисезонний одяг, і себе, що не додумалася одягнути куртку, і Ніку, бо та запізнювалася вже на 10 хвилин. А прокльони на адресу останньої ставали дедалі страшнішими разом з тим, як до задубілої від осіннього холоду дівчини наближалася весела, і явно не твереза компанія яскравих представників троєщинського бидла.

- Гей, мала, - підсвиснув, судячи з усього, лідер цього, так би мовити, товариства під схвальні смішки тих, кого він очолював, - Йди-но до мене, зігрію.

- Слухайте, ідіть, куди йшли, - сміливіше, ніж почувалася насправді, гаркнула у відповідь Лєра.

- Чувак, по-ходу, вона тебе послала, - підняв на кпини товариша його вірний пляшконосець.

Всім своїм красномовним виглядом, гучним відхаркуванням та відбірним, але заледве чутним матюччям, лідер тренікованих давав зрозуміти, що йому не подобається, коли його відшивають. Певно, цей показовий виступ мав би залякати Лєру і змусити кинутися до нього в ноги, а натомість лише викликав у неї напад істеричного сміху. Звісно ж, він у пориві люті кинувся скорочувати відстань до обраної жертви, та напівдорозі різко зупинився, коли із гучним ревом двигуна на великій швидкості поліцейським розворотом поруч припаркувався чорний спорткар.

- Якісь проблеми, хлопці?, - опускаючи вікно водійських дверцят, напружено запитала Ніка.

Лєру аж заціпило від здивування. А от треніковані, здавалося, розвеселилися ще більше. Вони обступили Лєру, щоб та не могла втекти.

- Опа, пацани! Оце так підфортило! По-ходу, ми ще й тачілою наживемося, - глумився лідер компанії, нахиляючись до вікна машини із невідомо, звідки взятим, ножем, якого демонстративно виставив перед обличчям Ніки. - Покататися не знайдеться, дамочко?

- На інвалідному візку покатаєшся, - навіть не кліпнувши відповіла Ніка, одночасно схопивши руку з ножем і натискаючи склопідіймач, від чого голову хлопця затисло у дверцятах. Ліктем вільної руки вона вдарила нападника в ніс, і встигла визволити його з автомобільної пастки, та швирнути на асфальт, перш ніж кров'ю заляпало салон. А потім, ніби нічого й не сталося, відкрила сусідні дверцята і кивнула Лєрі: - Так ми їдемо, чи як?

Наскільки могла швидко, Лєра заскочила на пасажирське сидіння біля Ніки, поки зовсім розгублена компанія тренікованих кумекала, чи кинутися слідом за нею, чи побігти надавати допомогу своєму духовному лідеру, який корчився від болю прямо на дорозі.

- Де ти навчилася цьому трюку?, - відновила нарешті здатність розмовляти Лєра, коли її сусіди по району лишилися далеко позаду.

- Бойовики люблю, - віджартувалася Ніка, щиро посміхаючись через відверто розгублений вигляд подруги. Вона вже звикла, що навіть до її найвдаліших прийомів в агенції ставилися, як належить, тож була приємно вражена такою красномовною оцінкою своїх скромних вмінь. - Вибачай, що запізнилася. Налагоджувала деякі контакти з твоїми стрітрейсерами. Треба ж було дізнатися, де вони збираються.

- Ти їх знайшла?, - все ніяк не могла позбутися ошелешеного вигляду Лєра. - Я зовсім не розумію... Як? Я кілька днів штурмувала інтернет, щоб якось на них вийти, а ти знайшла за кілька годин? І ця тачка! Де ти її взяла?

- Ем, - завагалася Ніка, не встигла вигадати правдоподібного пояснення, - Скажімо так, це подарунок від мого опікуна.

У Лєри в голові крутилося стільки питань, що вона не встигала формулювати їх словами. Нехай, вони знайомі всього якийсь тиждень, але вона розповіла подрузі ледь не все про своє життя, натомість у відповідь отримує лише нові таємниці. І, навіть попри образу, їй Ніка подобалася все більше.

- Ми майже на місці, - відволікла її від роздумів Ніка. - То який у нас план?

- План?, - геть розгубилася Лєра. - А точно, план! Ну, ми приїжджаємо на місце, знайомимося із гонщиками, дізнаємося всі правила... А потім - навіть не знаю. Якщо чесно, я не вірила, що ми взагалі туди потрапимо.

- Тоді будемо діяти інстинктивно, - посміхнулася Ніка, паркуючи машину біля великого торгового центру, де вже зібралося чимало машин, не дивлячись на пізню годину.

- Ой! Мало не забула, - вигукнула Лєра і полізла в сумочку, витягуючи звідти смартфон, - мені ж треба буде зробити кілька фото.

- Тільки мене не знімай, - завбачливо попередила Ніка, ще не вистачало їй засвітитися на обкладинці якогось журналу, ото Алекс із Полонським зрадіють. І, помітивши повний нерозуміння погляд подруги, додала: - Ми ж тут під прикриттям, пам'ятаєш? Не думаю, що твої боси дуже зрадіють, якщо дізнаються, яким чином ти діставала матеріал для статті.

На парковці гуртувалася купа народу, видно, у кожного водія була своя група підтримки. Поки Ніка пішла шукати організатора цього нелегального дійства, Лєра намагалася до дрібниць запам'ятати атмосферу, що передувала гонці.

"Тут кожна машина коштує не менше мільйона", - відмітила про себе, заворожено дивуючись неоновим відблискам на асфальті, яскравим гравіруюванням, спойлерам, один крутіше іншого, низьким кліренсам (те, що треба для наших доріг!) та біксеноновим фарам. Вивчила вже термінологію, поки шукала матеріали для статті, тож намагалася зробити хоч кілька якісних знімків, щоб не привернути до себе увагу.

- Головного тут звуть Сєрж, - розповіла Ніка повернувшись. - Він організовує гонки вже два роки. За цей час тільки одного разу попався поліції, але відбувся адміністративкою. Учасники майже всі зі свого кола, так би мовити, або ж приходять по рекомендаціях. Мене, до речі, запросили, якщо раптом що. Збираються приблизно двічі на місяць, місце постійно міняють, а іноді й роблять виїзні турне. Контактують через групу в "Телеграмі". Ставка на один заїзд 200 баксів, взимку і в негоду - 400. Переможець забирає всю касу. Що ще тобі потрібно дізнатися?