Розділ 8

Крізь кришталево чисте вікно на другому поверсі приватного котеджу відображалося лише тьмяне, ледь вловиме світло - спеціальна тонована куленепробивна плівка не дозволяла побачити навіть тіні господаря, що знервовано міряв кульгавими кроками свій домашній кабінет. Дизайнерський килим ручної роботи притишував стук дерев'яної палиці. 

Масивний дубовий стіл, зроблений на замовлення, був хаотично закиданий численними документами, які Полонський встиг закарбувати до найглибших клітин мозку своєю фотографічною пам'яттю. Та все намагався знайти в них прихований зміст, якусь невловиму деталь, що була раніше непомітною. 

Де він припустився помилки? Що в його розрахунках не сходилося з тією шокуючою дійсністю, яка звалилася на його сиву голову через телефон урядового спецзв'язку? Та відповіді не було. Лише страх, що міцно сковував судини. Вся його двадцятирічна робота летіла в тартарари, і погрожувала забрати з собою ті безцінні, дорогі душі предмети розкоші, якими він так ретельно себе оточував. 

- І все через цю малу неслухняну погань, - сам до себе вилаявся Полонський. 

Ну так, звісно! Це вона щось напартачила. Вона розсекретила весь задум, десь засвітилася і про все дізналися в ЦРУ. А він, Полонський, знав, що не треба їх запрошувати на презентацію проекту "Метелик", тільки міністр дуже наполягав. 

- Вони не отримали реального аналізу крові Ніки, - з порогу кабінету озвався Алекс. 

- Якого чорта ти вриваєшся без стуку у мій кабінет?!, - гаркнув Полонський, намагаючись всю злість вилити на старого друга. 

- Ти сам мене запросив, - натомість з крижаним спокоєм відповів Алекс, - До себе додому, якщо ти забув, а не в робочий кабінет. 

Полонського завжди дратувала ця холодна стриманість друга, порівняно з його запалом та неврозністю. Він заздрив Алексу. Знав, що той куди вправніший та розуміший за нього агент. І боявся його, не менше, ніж опинитися за ґратами. Лише Алекс знав про нього фактично все, аж до того моменту, поки саме Полонський не посів місце директора "Аркану". Але той компромат, який він сам мав на любого друга, надавав впевненості. 

- Так, вибач, - підключивши весь свій акторський потенціал, дуже втомлено прохрипів Полонський. - Дзвонили щойно. Згори. Нерви скупчилися, хоч на сраку намотуй. Що розказала Ніка? 

Алекс по-господарськи пройшов крізь вичурний кабінет друга, дістав зі скляної шафки графін з віскі і налив у дві склянки. Витримуючи театральну паузу (знав, як це дратує Полонського), заглянув у темінь з вікна. 

- Вони нічого не мають, - заговорив спокійним, але сильним голосом, намагаючись вкласти всю свою гордість за племінницю у ці кілька фраз, хоч і знав, що її вина у тому, що сталося, не остання. - Ніка потрапила до них непритомною, і кров її вони взяли, та аналіз недійсний. Вони не зможуть витягнути з нього жодної інформації. 

- Що ж, це вже щось, - розпливаючись у єхидній посмішці, Полонський надпив зі склянки. - Бо те, що мені повідав міністр не надто надихає на майбутнє. Виявляється, у ЦРУ вже кілька років знають про наші дослідження. Більше того, вони знайшли дитину зі схожими вихідними даними Ніки. 

- Що за чортівня?, - від почутого Алекс зблід і ледь не впустив своєї напівповної склянки. - Цього не може бути! 

- Повір, я був шокований не менше, - вперше за весь вечір Полонський щиро похлопав друга по плечу, врешті-решт, Алексу втрачати куди більше, ніж йому, саме тому він ніколи не зв'язував себе жодними близькими відносинами. - Але наші американські друзі не знають, яким чином ми використали генетичні дані Ніки і підсилили їх. Саме тому вона їм потрібна. Наскільки мені повідомили, поки що вони лише безуспішно намагаються боротися з постійним відторгненням організмом піддослідної будь-яких втручань. 

Алекс, здавалося, розгубив всю свою сталеву витримку. Почуте ніяк не хотіло вкладатися у голові. Невже Ніці загрожує по-справжньому серйозна небезпека? Не пістолети, погоні, переслідування - з цим вона впорається, яким би сильним не був супротивник. Але як її вберегти від інформації, яку він все життя ретельно приховував? Правда може зламати її волю на дрібні уламки. 

- Тобто, у них є лише обривки знань, і вони не знають, як їх використовувати?, - скоріше заспокоював себе, ніж Полонського. - І якщо Ніка більше їм не попадеться, загрози немає? 

- Це ми з тобою могли б залишити все, як є, трохи збавити оберти, ненадовго залягти на дно. Але тепер про нашого "метелика" знають в РНБО, - Полонський нещадно зловтішався з безпорадного стану друга, не бачив його таким з того самого дня, коли той забрав Ніку. - І вони хочуть більшого. Вони не просять, Алексе, наказують забрати дитину у ЦРУ. 

- Що?!, - всерцях Алекс так сильно стис склянку, що вона тріснула, боляче порізавши руку. 

Полонський підійшов до свого комп'ютера, і за хвилину через проектор побачив на стіні сонного Дена. 

- Бакай!, - його тон із підлабузницьки дружнього змінився на суворий, владний. - Потрібна інформація про місцезнаходження об'єкту, на який я вислав тобі запит півгодини тому. 

- База НАТО в Боснії та Герцеговині, шеф, - без натяку на сумнів одразу ж відповів Ден. - Для визначення більш точних координатів знадобиться трохи більше часу. 

- Володю, ти розумієш, що це самогубство?, - відчайдушно намагався переконати Алекс. - Навіть Ніка не вийде звідти живою! 

- У тебе є дві доби, Бакай, - грізно випалив Полонський і відключив зв'язок, звертаючись вже до Алекса: - Їм насрати, чи вийде вона звідти живою, якщо забере з собою на той світ об'єкт. 

Ці слова для Алекса стали останньою краплею, він схопив Полонського за барки і притис до стіни, відірвавши від підлоги: 

- Слідкуй за тим, що говориш! 

- Тільки не розказуй мені зараз про свої глибокі сімейні почуття, - задоволено, навіть попри своє скрутне становище, упивався злістю друга Полонський. - Щось ти не дуже про них згадував, коли вбивав свою рідну сестру і, так, у тебе ще й племінник, здається, був. 

Алекс розлючено швирнув Полонського в крісло і ледь не побіг з його дому, все ще чуючи вслід мерзенний холодний сміх.