Чорний Ніссан Скайлайн R-34 впевнено маневрував у швидкісному потоці. За кермом Ніка почувалася у своїй стихії. Звісно, вона палко любила тренуватися, і стріляти, і годинами могла просиджувати, коперсаючись у комп'ютері, але задоволення від водіння не порівнювалося ні з чим. Найжаданішою для неї була швидкість. Тому про власне авто Ніка мріяла, відколи вперше натисла на педаль акселератора.
Алекс вмовив дочекатися повноліття - він завжди був занудою, робив все за правилами і переживав за неї, як рідний батько. Хоча, їй було невтямки, як він міг особисто вчити її залазити в саме пекло бандидських угруповань, підставлятися під кулі і ламати кістки, але при цьому боятися відпустити саму покататися. Мабуть, вся справа була в його панічному страху, що Ніка неодмінно поїде знайомитися з людьми, і всім підряд розповідати, де і ким працює.
А приносить ця робота чималі гроші, раз вже на те пішло. Кожне завдання оплачується окремо, залежно від складності та швидкості виконання - всередньому 20 тисяч доларів. Не кажучи вже про повне забезпечення найновішою технікою, зброєю та супутніми витратами на кожну місію. Знали б платники податків, що за їх рахунок держава виховує та утримує шпигунів!
Щоправда, за грошима Ніка ніколи й не ганялася, - це був приємний бонус, і така собі нагорода за те, що ризикуєш життям і заляпуєш руки кров'ю. Та й витрачати особливо нікуди, робота - це все, що у неї є.
А от на машині не економить. Ледь чи не весь вільний час витрачає на вдосконалення своєї лялечки - облаштована і прокачена не гірше за Бетмобіль, куди там братися тачці Бонда! Захисна система, комп'ютерне керування, надміцна броня - коротше, авто, достойне господарки сповна.
До контори Ніка доїхала за 40 хвилин - досить швидко, якщо врахувати, які затори були на шляху. Припаркувала свою лялечку біля головного корпусу, відомого усім, як "санаторій МВС у Пущі-Водиці". Саме тут, глибоко під землею знаходився опорний офіс підрозділу "Аркан", до якого й належала Ніка.
Ну як, належала, жила тут все дитинство: тренування, обстеження, лабораторні маніпуляції, багатопрофільне навчання. Ростили її, як звіра у клітці, без можливості спілкуватися будь з ким за межами підрозділу, без права вибору, без можливості вийти на волю. За кожним її кроком ретельно стежили, але самій питання ставити забороняли. Лише в день повноліття їй дозволили переїхати до дядька, і хоч Алекс був надзвичайно суворим, після "Аркану" його дім для Ніки став куточком свободи.
І лише зараз вона, нарешті, змогла не тільки ретельно спланувати, а й почати втілювати в життя свою найпалкішу мрію - вступити до звичайного університету, побачити звичайних, нормальних людей, які не тикатимуть у неї медичними голками і не стрілятимуть за першої ж можливості.
Ліфт спустився до найнижчого поверху за кілька секунд. Активувати саме цей напрямок могли лише безпосередньо агенти "Аркану" - особистим електронним ключем, який містився у звичайному, на перший погляд, фітнес-годиннику, та відбитком пальця. Ніка швидко пройшла просторим біло-сірим холом із округлими стінами та безліччю дверей до медичної частини, і постукала в кабінет із написом "Головний лікар Садовська Катерина Олександрівна".
- Можна?, - запитала ввічливо.
- Заходь, - ласкаво посміхнулася їй молода худорлява білявка в окулярах, і підійшла обійняти гостю, яка була на цілу голову нижча за неї, тож довелося зігнутися. - Ходімо, огляну тебе.
Півгодини процедур двічі на тиждень для Ніки вже давно стали рутиною. У Каті маніпуляційна була обладнана за останнім словом техніки - аппарат, схожий на МРТ, розробили спеціально для Ніки - повна діагностика в найкоротші терміни.
- Скільки годин минуло від поранення в ногу?, - поцікавилася Катя, оглядаючи обпечену струмом кінцівку Ніки, де лишився тепер лише незначний почервонілий слід.
- Менше доби, - подумки порахувала Ніка, її давно вже не дивувало, що царапини, поранення, найглибші шрами - затягувалися за лічені години. "Дуже зручно при такому режимі роботи", - завжди думала вона.
- Хороший результат, - відмітила у себе в планшеті Катя. - А от показники крові мені геть не подобаються. Ти приймала сьогодні свої ліки?
Зворотною стороною такої надзвичайної схильності до регенерації була, звісно, залежність від ліків. Хоч вся інформація про стан її здоров'я ретельно приховувалася, Ніка змогла дещо розкопати. Знала, що через вроджену особливість, її спинний мозок генерує в сотні разів перевищену норму тромбоцитів, та без аспіриновмісних препаратів довго протягнути вона не зможе - судини просто розірвуться від тромбів.
- Чорт!, - лязгнула себе по лобі Ніка. - Через Алекса геть забула.
- Дивися, бо скажу Полонському, що тобі треба вживити підшкірний стимулятор введення ліків, - прижурила Катя, готуючи шприц для уколу. - Тепер звичайною таблеткою не відбудешся. І що ж такого зробив Алекс, що ти аж забула про ліки?
- Хочу, аби ти оглянула його вдома. Зранку витягла у нього з живота кулю, - Ніка помітила, як зблідла лікарка. Давно підозрювала, що між цими двома є якась інтрижка.
***
У кімнаті для спостереження на стінах, завішених моніторами, відображалися зображення вуличних та внутрішніх камер посольства США.
- Ти заходиш в посольство, забираєш документи в позначеному на карті кабінеті, і виходиш звідти непоміченою, - розпинався у поясненнях Ден, та Ніка його фактично не слухала.
Його парфум дурманив її розум, а обтягнуті рукавами чорної футболки м'язисті плечі так і манили доторкнутися. Яка там стабілізована центральна нервова система, про яку їй постійно торочить Катя, коли поряд цей неймовірний чоловік?
- Ти мене почула?, - із прищуром запитав Ден. - Непоміченою, Ніка! Це означає, що камери також не мають тебе зафіксувати.
- От дякую, що пояснив, - Ніка не приховувала саркастичні ноти в голосі.
- Та я вже думав, ти спиш. Зовсім мене не слухаєш, літаєш десь.
- З вулиці Сікорського будівля проглядається трьома відеокамерами, з Жабаєва - камер п'ять. Інтервал повороту кожної камери, всередньому, двадцять секунд. Цього мало, щоб зовсім не засвітитися, тому я використаю заглушку для сигналу камер. Заходити буду з центрального входу, вдень, коли в посольство приїде бус з доставкою кейтерінгу для конференції. Завчасно вирублю когось із обслуговуючого персоналу і переодягнуся в його робу. На центральному посту - двоє охоронців, далі на поверсі - ще двоє. Плюс камери, які не заглушиш, бо металодетектор на вході вловить заглушку, а привертати до себе увагу для обшуку я не збираюся. Тому коли проникну в кабінет, позначений на плані евакуації, обнулю всі записи на серверах, вирубивши охоронців транквілізаторами із шприців для діабетиків, щоб не лишилося слідів і виглядало так, ніби вони самі поснули. І так, я знаю, що на всю операцію у мене буде менше десяти хвилин, поки не буде розвантажено останній лоток для кейтерінгу, щоб повернутися в бус і виїхати тим же шляхом, як я і зайшла, - протараторила Ніка.