Розділ 40. Напередодні

День перед весіллям прийшов швидше, ніж Філомена очікувала — раптом усі місяці підготовки звелись до останніх кількох годин перевірки деталей.

Вона сиділа на кухні з мамою, переглядаючи фінальний список — хто де сидітиме, коли подаватимуть страви, хто скаже тост.

— Як ти почуваєшся щодо завтра? — запитала Ольга Дмитрівна.

— Нервую, — зізналась Філомена. — Не через Кирила — впевнена в ньому повністю. Більше через... все інше. Гостей, формальності, твого батька, який буде там.

— Я теж нервую через це, — сказала Ольга Дмитрівна тихо. — Не бачила його десять років, і завтра побачу на твоєму весіллі.

— Готова до цього?

— Не знаю, — Ольга Дмитрівна потерла обличчя. — Думаю, готова настільки, наскільки можна бути готовою.

Вони сиділи мовчки якийсь час, обидві обмірковуючи завтрашній день.

— Знаєш, — сказала Ольга Дмитрівна нарешті, — попри все складне, що відбувається — я дуже рада за тебе, доню. Кирило хороша людина. Він заслуговує на тебе, і ти заслуговуєш на нього.

— Дякую, мамо, — сказала Філомена, відчуваючи, як на очі навертаються сльози.

Увечері Філомена зустрілась з Мариною — остання дівич-вечір, скоріше тиха вечеря в ресторані, ніж бурхлива святкова ніч, бо Філомена не хотіла нічого надмірного перед важливим днем.

— Готова? — запитала Марина, коли вони сиділи за столом.

— Думаю, так, — сказала Філомена. — Хоча, чесно, останні кілька місяців були емоційно складнішими, ніж я очікувала. Тато, Вікторія раніше, все це.

— Але ти впоралась з усім цим, — сказала Марина. — І завтра нарешті можеш просто... одружитись. Без усього зайвого тягаря, просто з людиною, яку любиш.

Філомена усміхнулась.

— Звучить добре, — сказала вона.

— До речі, — Марина дістала з сумки маленьку коробочку, — це від мене. Подарунок перед весіллям.

Філомена відкрила — усередині були прості сережки, елегантні, з маленькими камінчиками.

— Марино, це гарно, дякую.

— Подумала, можеш одягнути завтра, — сказала Марина. — Як щось "позичене" в традиції, навіть якщо технічно це подарунок, не позичка.

— Дуже дякую, — сказала Філомена, обіймаючи подругу.

Вночі, коли Філомена вже лежала в ліжку, не зовсім спокійна через очікування завтрашнього дня, Кирило написав їй повідомлення (вони домовились не бачитись цю останню ніч, дотримуючись хоч якоїсь традиції, хоч обоє трохи сумнівались у потребі цього).

«Не сплю. Думаю про завтра».

«Я теж», — відповіла Філомена.

«Нервуєш?»

«Трохи. А ти?»

«Дуже. Але добре нервую — те хвилювання, коли знаєш, що все буде правильно, навіть якщо зараз страшно».

Філомена усміхнулась, читаючи це.

«Згодна. Завтра побачимось».

«До завтра, Філомено. Люблю тебе».

«Люблю тебе, Кирило. До завтра».

Вона поклала телефон, дивлячись у стелю, думаючи про завтрашній день — про маєток з озером, про гостей, про мам, що нарешті побачать результат своєї координованої роботи, про батька, що приїде з невпевненим серцем, про Кирила, що чекатиме на неї біля альтанки.

Завтра все змінюється остаточно. Завтра я стаю дружиною. Завтра починається нова глава.

Вона заснула пізніше, ніж планувала, але спокійніше, ніж очікували.

Вранці, коли Філомена прокинулась і почала готуватись — Оля вже приїхала з косметикою, мама з останніми деталями сукні — телефон завібрував.

Повідомлення від невідомого номера.

Вона відкрила, очікуючи звичний спам.

«Філомено, це Вікторія. Знаю, сьогодні особливий день, і я не хочу заважати. Просто хотіла сказати — щиро бажаю вам обом щастя. І... я хотіла би прийти на церемонію, якщо це не проти. Не з якимись намірами зруйнувати щось — просто хочу побачити, що все справді добре закінчилось. Розумію, якщо відповідь "ні"».

Філомена сиділа, тримаючи телефон, відчуваючи, як серце прискорюється від несподіванки.

Вікторія хоче прийти на весілля? У день, коли вже й так стільки емоційного навантаження — батько, мами, нерви?

Вона подивилась на Олю, що чекала з пензликом для макіяжу в руці.

— Все гаразд? — запитала Оля, помітивши вираз обличчя.

— Не знаю, — сказала Філомена. — Думаю, так.