Розділ 34. Несподіваний гість

Заява спрацювала — принаймні частково. Дзвінки від журналістів припинились, хоч кілька статей все ж з'явились з коротким підтвердженням новини, без зайвих деталей.

Життя поступово вернулось до звичного ритму — підготовка до весілля продовжувалась, робота йшла своїм ходом, весна переходила в перші теплі дні травня.

Одного вечора, коли Філомена й Кирило сиділи вдома, переглядаючи варіанти меню для весільного прийому (завдання, яке виявилось набагато складнішим, ніж здавалось — скільки варіантів страв треба врахувати, скільки гостей мають алергії чи дієтичні обмеження), у двері подзвонили.

— Хто це може бути? — запитала Філомена, дивлячись на годинник — вже майже дев'ята вечора.

Кирило підвівся, пішов до дверей.

Філомена почула голоси — здивований голос Кирила, потім ще один, незнайомий.

— Філо! — покликав Кирило. — Іди сюди, будь ласка.

Вона підійшла до дверей і завмерла.

На порозі стояв чоловік років тридцяти — високий, з темним волоссям, у простому одязі, з рюкзаком на плечі, виглядав втомленим, як після довгої дороги.

— Це... — почала Філомена, не одразу впізнавши.

— Привіт, Філо, — сказав чоловік, і вона нарешті впізнала голос.

— Дмитро? — сказала вона здивовано. — Боже, Дмитро, що ти тут робиш?

Дмитро був її старшим братом — старшим на п'ять років, який переїхав до Польщі ще шість років тому через роботу й рідко повертався, тільки на найбільші свята, і навіть тоді не завжди.

— Приїхав, — сказав Дмитро, трохи зніяковіло. — Мама сказала про весілля, і я подумав — час повернутись, побачити тебе, познайомитись з... — він подивився на Кирила, — з твоїм майбутнім чоловіком.

Філомена відчула, як на очі навертаються сльози — несподівано, але від щирої радості.

— Заходь, — сказала вона, обіймаючи брата. — Боже, я не бачила тебе майже два роки.

— Знаю, — сказав Дмитро, обіймаючи у відповідь. — Вибач за це. Робота, відстань, все таке.

Кирило стояв трохи осторонь, явно не зовсім знаючи, як реагувати на цю несподівану зустріч.

— Кирило, — сказала Філомена, відпускаючи брата, — це мій брат Дмитро. Дмитро, це Кирило.

— Приємно нарешті познайомитись, — сказав Дмитро, простягаючи руку. — Мама про вас багато розповідала по телефону. Каже, ви хороша людина.

— Сподіваюсь, не перебільшила, — сказав Кирило, потискаючи руку.

— Заходьте, заходьте, — сказала Філомена. — Ти давно приїхав? Чому не сказав, що приїжджаєш?

— Хотів зробити сюрприз, — Дмитро усміхнувся, заходячи в квартиру. — Боявся, що якщо скажу заздалегідь, передумаю через роботу й знову не приїду.

Вони сіли на кухні — Філомена зробила чай, поки Дмитро розповідав про своє життя в Польщі, про роботу інженером, про те, як давно хотів повернутись, але завжди щось заважало.

— Як довго ти тут будеш? — запитала Філомена.

— До весілля точно, — сказав Дмитро. — Потім, можливо, залишусь довше. Чесно, я подумую про повернення до України назавжди. Робота там добра, але... — він трохи завагався, — я втомився бути далеко від родини. Особливо тепер, коли в тебе таке важливе у житті.

— Це було б чудово, якби ти повернувся, — сказала Філомена щиро.

— Мама буде дуже рада, — додав Дмитро. — Вона часто скаржиться, що я завжди десь далеко.

Кирило слухав, спостерігаючи за стосунками брата й сестри з певним інтересом — мабуть, думаючи про власні стосунки з Максимом, про те, як вони теж потроху стали ближчими за останній рік.

— Розкажи мені про вас двох, — сказав Дмитро, дивлячись на Філомену й Кирила. — Як ви познайомились? Мама розповідала щось про співбесіду, але деталі не дуже зрозумілі.

Філомена й Кирило переглянулись, і Філомена почала розповідати — про співбесіду, про "вакансії немає", про сім хвилин, про таблиці з помилками в бізнес-процесах.

— Він майже мене не взяв на роботу, — сказала вона. — А потім узяв, тому що, мабуть, я була занадто прямою, щоб просто проігнорувати.

— Це звучить дуже на тебе схоже, — сказав Дмитро, сміючись. — Завжди занадто пряма для власного добра.

— Іноді це працює на користь, — сказав Кирило.

— Бачу, — Дмитро подивився на сестру з тим виразом, який буває в старших братів, коли вони бачать, що молодша сестра справді щаслива. — Я радий за тебе, Філо. Серйозно.

— Дякую, — сказала Філомена, відчуваючи теплоту від цих слів.

Пізно ввечері, коли Дмитро вже зібрався йти в готель (він наполягав, що не хоче "займати їхню квартиру", хоч Філомена пропонувала йому залишитись), він раптом сказав щось, що змінило настрій вечора.

— До речі, — сказав він, вже стоячи біля дверей, — мама сказала, що тато теж хоче приїхати на весілля.

Філомена застигла.

— Тато? — повторила вона повільно.

Кирило подивився на неї, помітивши зміну в обличчі.

— Він зателефонував мамі минулого тижня, — продовжив Дмитро, явно не зовсім розуміючи реакцію сестри. — Сказав, що дізнався про весілля через якогось спільного знайомого, і хоче приїхати.

— Він не спілкувався з нами десять років, — сказала Філомена тихо. — Десять років, Дмитро. А тепер раптом хоче приїхати?

Дмитро подивився на неї, явно розуміючи складність ситуації.

— Я знаю, — сказав він. — Мама теж не знала, що сказати. Сказала, що подумає й передзвонить йому пізніше.

Кирило взяв руку Філомени, відчуваючи, як вона тремтить.

— Все гаразд? — запитав він тихо.

Філомена не відповіла одразу, дивлячись кудись у простір, думаючи про чоловіка, якого вона не бачила з дитинства — батька, який пішов, коли їй було десять років, і ніколи не намагався повернутись до того дня.

— Не знаю, — сказала вона нарешті. — Чесно, не знаю.